Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Так було до 2014 року… До Львівського вищого військово-політичного училища, що за радянських часів готував військових журналістів та культ-просвітпрацівників, на річниці вишу та випуску з’їжджалися з колишніх республік СРСР та усього світу колишні випускники.
Зустрівшись біля КПП, вони тепло обнімалися, заходили на територію одного з найпрестижніших військових училищ, де пройшла їхня курсантська молодість. Як їх зустрічала Альма-матер, красномовно розповідає сюжет львівської Інформаційної групи Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України.
Посивілі офіцери відвідували свої казарми, навчальні аудиторії, неодмінно марширували плацом під пісню «Родное училище моё», ставили свічки у капличці в пам’ять про товаришів по службі, що передчасно покинули цей світ, спілкування та спільне фото із начальником правонаступниці ЛВВПУ — Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенантом Павлом Ткачуком.
Урочисті заходи закінчувалися в одній зі львівських кафешок чи ресторані, де спогади курйозних випадків під час навчання ЛВВПУ переривалися гучними тостами, переглядами старих фотокарток та архівного кіно. Одну із таких аматорських стрічок, відзнятих на 8-міліметрову кінокамеру «Кварц 2×8 супер», відцифрувавши, я змонтував у 2012 році до зустрічі випускників.
Здавалось так буде завжди… і небагато з нас побачили, як після розпаду союзу, поступово, але впевнено наші друзі з росії, перетворюються на ворогів. Чи не з перших днів Незалежності саме словосполучення «Незалежна Україна», бажання відійти від радянських стереотипів, віднайти правдиву історію молодої держави, що віками прагнула самостійно жити на землі предків, дратує наших «старших братів».
Попри те, що навіть після анексії Криму й агресії на Сході, росіян доволі гостинно зустрічав Львів та інші туристичні міста країни, у засобах масової інформації сусідньої північної держави розгорталася україноненависницька кампанія, де кожний патріот України — «бандерівець» і «нацист», кожний її військовослужбовець, що склав присягу її народові й захищає її суверенітет і цілісність — «бойовик» і «каратель»… ба далі, законно обрана влада України — «злочинний київський режим».
А з 24 лютого 2022 року колишні друзі з росії та деяких інших республік СНД стають відкритими непримиримими ворогами, активними пропагандистами війни із «укрофашистами», воєнкорами та «військовими експертами» українського питання.
Публікація одного з таких у газеті «КомерсантЪ» «Братская война в интернете». Цитую випускника 1988 року Володимира Мохова мовою оригіналу: «Фактически его (ЛВВПУ. — Авт.) история закончилась в 1992 году, когда многие офицеры и курсанты, отказавшись принимать украинскую присягу, переехали в Москву, в Гуманитарную академию. Академия Сагайдачного перестала выпускать военных журналистов и культпросветработников. Но бывшие офицеры и курсанты ЛВВПУ в ближайшем ноябре все равно решили отметить 75-летие со дня основания вуза. Торжества должны были пройти во Львове, но украинский кризис место встречи изменил, и мы планируем собраться в Москве. Некоторые выпускники не согласны с таким решением, но их оппоненты выдвигают в соцсетях свои аргументы, такие как „не хватало, чтобы еще нас бандеровцы пришли поздравлять с юбилеем“ и „не хочется получить вечерком булыжником по затылку в городе нашей юности“».
Ставлення Мохова до міста своєї юності у погонах та й до всієї України розкривають самі лише заголовки інших його матеріалів у «Красній Звізді»: «Крымские «антимайданы» (8 лютого 2006 р.), «Бал правят последыши Бандеры» (11 травня 2011 р.)…
Газета «Московский комсомолец» у матеріалі «Военкор Котенок назвал украинскую военную часть, выпустившую ракету по Польше» цитує нашого рашистського однокашника: «Котенок отметил, что ему удалось побывать в Каменке-Бугской на закате СССР, и он хорошо понимает меткость украинских зенитчиков: «Местность в тех бандеровских местах очень сырая, а самогон, надо признаться, отвратительный. Мои украинские и не только сокурсники по ЛВВПУ не дадут соврать, если кто не потерял память в эти лихие годы… Вечные туманы, неизгладимое ощущение сырой приграничной дыры, воздействие сивушных масел от местных „табуретовок“ делают свое дело. И никакие тренинги инструкторов НАТО не помогают. Именно поэтому украинские ракеты то и дело залетают на территорию Польши».
Головний редактор видання «Сегодня.ру» Юрій Котенок активно пропагує війну й порушення законів і звичаїв її ведення, геноцид українців під прикриттям «денацифікації». У недавньому «експертному спічі», говорячи про підсумки СВО у 2022 році та прогнози на 2023-й, він домислив якісь історичні паралелі: «Украина становится территорией хаоса, регресса и упадка, но те, кто устроили на Западе весь этот кровавый спектакль, пойдут на все: украинцев не жалко. Когда украинцев не будет, их будут заменять русофобские интернациональные команды, военнослужащие со всех стран Европы, представители ЧВК или классические „солдаты удачи“. Вся эта толпа будет подкармливаться, подогреваться. Это похоже на возвращение смутных времен, когда по территории России лазили сборные банды скандинавов, датчан, шведов, поляков, изменников с русской стороны. Тогда они доходили до центральной части России, сейчас — заняли Украину».
Спеціальний кореспондент газети Західного військового округу «На страже Родины» полковник у відставці Михайло Захарчук — яскравий приклад сучасного манкурта. Народився у селі Буша Вінницької області, закінчив ЛВВПУ, послужив у Бакинській окружній газеті «На страже», у «Красній Звізді», военкором ТАСС… У своїй книжці «Встречная полоса. Эпоха. Люди. Суждения» про місто своєї військової юності пише: «Мне до сих пор снятся средневековые, тихие львовские улочки, а если по телевизору покажут памятник Адаму Мицкевичу, сердце мое тихонько екает. Это ж город — сказка, даже не смотря на то, что нынче он перенаселен сумасшедшими, клиническими националистами, выкидышами — наследниками Бандеры и Петлюры».
Дім письменника Санкт-Петербургана своєму сайті докладно розповідає про біографію запроданця у замітці «Летопись современности пишется нами. Встреча с украинским „москалем“ в Санкт-Петербурге». У матеріалі цинічно називають Захарчука патріотом. Тоді, коли росія анексувала Крим «в марте 2014 года им был опубликован цикл статей „Русофобия как национальная идея (размышления украинского „москаля“ о текущем моменте)“, в которых подробно описана история падения Украины в нынешнюю пропасть. Написаны статьи с сыновней любовью к Родине, с искренним желанием помочь людям разобраться в событиях».
У травні 2022 року, коли ООН зафіксувало вже понад 3998 загиблих мирних жителів, половина з яких — російськомовні громадяни України з Донецької та Луганської області, манкурт пише: «В России, наблюдая тот ад, который творят бандеровские нацики, многие люди задаются сакраментальным вопросом: как же так случилось, что добрые, славные, милые и щирые украинцы, поющие такие задушевные песни, могли в одночасье превратиться в исчадие ада? Что произошло, что случилось с ними? У меня нет на это исчерпывающего ответа».
Серед пропагандистів СВО безліч інших випускників ЛВВПУ. Ось деякі з їхніх:
Віктор Баранець. Уродженець містечка Барвінкове Ізюмського району Харківської області, котре неодноразово обстрілювали касетними снарядами російські окупанти. Під час останнього — 3 лютого, внаслідок влучання в будинок загинули двоє братів: 49 та 42 років. Їхній 70-річний батько дістав тяжкі поранення.
Військовий оглядач газети «Комсомольская правда», полковник у відставці Баранець вважає, що спецоперація могла б завершитися не за місяці, а за лічені дні. Нещодавно передумовою цьому він наївно назвав бунт політиків і військових, котрих наш Президент Володимир Зеленський відлучив від влади: «Вы же не забывайте, что Зеленский убрал уже более десяти генералов. Он перетасовывает политическую верхушку, снимает с должностей министров и формирует очень мощную оппозицию, которая готова выступить против него. И это играет нам на руку».
Військовий експерт, спецкор Anna-News Геннадій Альохін в статті «Военная операция на Украине, 5 декабря» також згадує «рідну бурсу»: «… на украинских полигонах Яворовский и Старичи (в советские времена здесь находился учебный центр ЛВВПУ) проходили обучение около тысячи иностранных наемников. Мне, как выпускнику Львовского высшего военно-политического училища, хорошо знакомы эти места. Мне довелось участвовать в строительстве этого учебного центра… Это началось еще 13 марта, когда Россия ударила „Калибрами“ по Яворовскому полигону. До сих пор идут споры, сколько конкретно иностранцев тогда погибло (точно больше сотни). Но главный эффект оказался именно психологическим. Интернет заполнился роликами с плачущими людьми в военной форме, которые на разных языках жаловались на чудовищную ситуацию, в которой они оказались. Они ругали Украину, украинцев, Зеленского, командование ВСУ и отцов-командиров».
Олександр Бойко. Народився у Москві, зараховує себе до донських козаків. Також представляє «Комсомольську правду». У матеріалі «На Украине высадился американский десант» пише: «Автор этих строк стал одним из последних выпускников Львовского высшего военно-политического училища, который проходил на Яворовском полигоне курс молодого бойца… Трудно представить, что теперь в тех самых сосновых лесах среди ежевики бегают с оружием последователи Бандеры и американцы».
У 2016 році Бойко також згадує училище й своїх однокурсників у матеріалі «Если верить Киеву, то в Донбассе полегла уже вся российская армия»: «В СССР военных журналистов, а по сути пропагандистов, готовили во Львовском военно-политическом училище (ЛВВПУ). Конкурс туда в 1991-м году на одно место был больше 30 человек. Сегодня выпускники ЛВВПУ заняли многие ключевые посты в СМИ как в России, так и на Украине… Когда на города Донбасса падает, например, очередная ракета „Точка У“ или какой-нибудь самолет, трагедия подается под разными углами. Подготовка у всех примерно одна, а дальше все зависит от опыта и совести. Глупо требовать объективности от бывших курсантов ЛВВПУ Дмитрия Тымчука, Юрия Карина, и Александра Холявы, которые создали на Украине сайт „Информационное сопротивление“. Они первыми стали освещать события на Майдане и Донбассе в удобном для США русле».
У якомусь сенсі «донський козак» має рацію. Випускники ЛВВПУ, що склали присягу й не зрадили народові України, зараз складають «старший корпус» Інформаційного агентства АрміяInform, військового телебачення, Армія-FM, пресслужб і пресцентрів ЗСУ, дійсно роблять свій внесок у протидію ІПСО своїх колишніх однокурсників та інших представників багаточисленного пропагандистського табору терористичної держави.
АрміяInform наприкінці минулого року цитувала одне із московських видань, котре «випродукувало черговий жалісливий текст про те, що весь цивілізований світ відторгає росію й абсолютно не сприймає її за цивілізовану спільноту. У такому стані речей, виявляється, винні не самі росіяни, які вчинили десятки тисяч кривавих злочинів під час широкомасштабного вторгнення в Україну, а (увага!) — українські пропагандисти. А якщо конкретніше — випускники Львівського вищого військово-політичного училища (ЛВВПУ)».
Мій колега, випускник ЛВВПУ Сергій Лемеха, завершив свою публікацію такими словами, з якими я повністю погоджуюсь і охоче обома руками підписуюсь: «Добре, відкрию росіянам секрет успіху „української пропаганди“. Це — ПРАВДА! Ми просто сповіщаємо світові правду про злочини, які вчиняють росіяни, — й цього досить.
Сама ж собою ця війна, розв’язана рашистами проти українців, є суцільним актом антиросійської пропаганди. І він створений руками самих росіян».
P.S. Щодо традиції зустрічей випускників нашого училища — вона збереглася. Утім патріоти України її проводять у Львові, рашисти з відомих причин — у москві.
