Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Нині українські діти страждають не лише від обстрілів мирних міст і масштабних бойових дій у їхній країні, щодо них вчиняється геноцид ще й через депортацію до країни-окупанта та викорінення на її території їхньої української ідентичності. росія всіма способами вивозить дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування і всіх, кого їй вдається захопити. З початку широкомасштабної війни до росії незаконно вивезли щонайменше 260 тисяч українських дітей. Україні вдалося повернути 126 дітей, незаконно вивезених до рф з тимчасово окупованих територій, і верифікувати дані понад 16 тисяч дітей, викрадених окупантами. Юристка Регіонального центру прав людини (RCHR) Катерина Рашевська розповіла АрміяІnform, чи є механізми повернення маленьких українців додому і що чекає на них у росії.
— Пані Катерино, який алгоритм дій, щоб повернути депортовану дитину, куди слід звертатися?
— Перший і обов’язковий крок — звернутися в наші правоохоронні органи. Важливо, щоб кожен випадок був зафіксований. З батьками слід проводити просвітницькі бесіди, пояснювати, що ніхто не притягне їх до відповідальності за те, що вони відправили дитину, наприклад, у табір до рф. Це підтвердили наші правоохоронні органи: на батьків справа не заводиться, відкривається справа про те, що дитину викрали і депортували. Це дозволить у подальшому закріпити за дитиною статус жертви. Категорія «діти, які постраждали від війни» нічого не дає, ніякого практичного результату. Ми, як громадська організація, працюємо над тим, щоб ці діти мали окремий статус, це питання їхнього права на правду, справедливої компенсації. Крім того, правоохоронні органи роблять свою роботу зі встановлення місцезнаходження дитини, слід довіритись їм. Паралельно потрібно звернутися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця або до Представниці Уповноваженого з прав дітей, сім’ї, молоді та спорту пані Олени Вихор. Повідомте їм про зниклу дитину, а також залиште заявку на порталі «Діти війни». На жаль, цей сайт лише фіксує інформацію про дітей, яких вивезла росія, але він виконує свою роль на випадок, якщо ми домовимося про централізоване повернення і до цього дітей не повернуть самі батьки.
Можна звернутися також до неурядових організацій і до ЗМІ, якщо цю історію роздути в медіа, росіяни можуть і самі вийти на зв’язок і повернути дитину. За нашим досвідом медіатизація допомагала поверненню дітей, але чомусь батьки бояться звертатися до ЗМІ. І останній варіант — звернутися до дитячого омбудсмана російської федерації Марії Львової-Бєлової, залишити заявку і бути готовим поїхати в росію через кілька країн і особисто забрати дитину. Це може зробити один з батьків, опікун, тобто законний представник дитини. Якщо втрачено документи, які підтверджують права на дитину, їх необхідно відновити, інакше ніяк. І ще один нюанс — якщо на території росії є якісь родичі, це погіршує шанси дитини на повернення в Україну, її швидше віддадуть російським родичам, аніж повернуть додому.
— Власне зараз повернення депортованих дітей відбувається через так звану процедуру Ad hoc, яка працює індивідуально?
— Так, це поодинокі випадки. Необхідний централізований механізм, щоб повертати групами і врешті повернути всіх. І в цьому дві проблеми: з одного боку — росія не хоче нікого повертати, а з другого — це ідентифікація дітей. Процес ідентифікації здійснюється на сайті «Діти війни», а також компетентними органами влади. Нині верифіковано понад 16 тисяч дітей. До широкомасштабного вторгнення у нас навіть не було єдиного реєстру дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тож зараз складно розібратися, кого саме вивезли. Крім того, росіяни вивозили дітей разом з реєстрами, які використовували для пошуку дітей. У нас є відео з Херсонщини, де російські військові ходять по сиротинцю і шукають реєстри. Тобто зараз ідентифікація депортованих дітей здійснюється тільки через заяву рідних або інших осіб, які володіють інформацією про дитину. Ідентифікація лежить в основі створення механізму повернення. По хорошому, росія має надати МКЧХ інформацію про кожну депортовану дитину, це її зобов’язання відповідно до гуманітарного права та додаткового протоколу 1 до Женевської конвенції, але вона цього не робить. Насправді слід застосувати всі можливості, зокрема комунікаційні технології, які зараз здатні до ідентифікації дітей по фото і відео в мережі.
— Депортовані діти пройдуть випробування російською пропагандою, матимуть спотворене уявлення про ситуацію, що з цим робити, на Вашу думку?
— Є небезпека, що депортовані діти повернуться з модифікованою свідомістю, з наративами російської пропаганди в голові. Неусвідомлення проблеми дуже загрозливе, бо в Україні є політика відходу від російського ютубу, російського контенту загалом, адже їхній вплив небезпечний, а зараз ці діти приїдуть, захоплені російськими блогерами, співаками. Після Другої світової депортованих дітей повертали до країни-громадянства, згідно з міжнародним правом, навіть якщо їхні батьки загинули, бо це відповідає їхнім найкращим інтересам. Такі правила діятимуть і для українських депортованих дітей. Однак важливий індивідуальний підхід. Є діти з національною ідентичністю, які усвідомлюють себе українцями, а є діти, які виросли в умовах антиукраїнської пропаганди і все своє життя провели під окупацією. Вочевидь ми не можемо їх одразу відправляти в Україну чи навіть розміщувати в групі з іншими дітьми із зародками національної ідентичності, гадаю, це і психологи підтвердять. Ці діти потребують реабілітації, можливо, в третій державі. Інакше ми повернемо такий десант, який виросте і розірве нам країну надвоє. Це і є мета росії. Вони своєї мети досягнуть у будь-якому випадку. Якщо дітей не повернуть — вирішать демографічні проблеми, якщо повернуть — це можуть бути діти зі спотвореною свідомістю, які будуть ненавидіти Україну.
Ми наполягаємо, що механізм повернення має вже зараз бути доповнений програмами реабілітації, адаптації і реінтеграції цих дітей. Для кожної дитини має бути розроблена індивідуальна траєкторія, варіанти сімейних форм влаштування, тому що це діти з травмованою психікою. Будинки сімейного типу чи прийомні родини були б для них кращим варіантом, аніж просто сиротинці. Можливо, варто повертати через треті країни, щоб діти пройшли там реабілітацію.
— На Вашу думку, які механізми повернення можливі в цій ситуації?
— З одного боку, це може бути політичний механізм. Не надто бажаний варіант. Як зараз відбувається з полоненими, хоча добре, що хоч когось повертають. Тобто росія хоче — повертає, не хоче — не повертає. При цьому порівнювати повернення військовополонених і дітей — некоректно. Діти — цивільні особи. Їх мають повернути негайно й без жодних умов. Інакше — це утримування в заручниках, ще один міжнародний злочин у «скарбничку» росії. Ми, як громадський сектор, наполягаємо на юридичному механізмі. Тобто Україні потрібно укласти з рф угоду в найближчій перспективі. Але чи готова Україна зараз вести перемовини з росією (і з ким саме їх вести?), яка буде виторговувати собі щось взамін за українських дітей? Імовірно ні, тому треба робити щось на зразок зернової угоди. Коли Україна підписує угоду з третьою стороною, а третя сторона вже з росією. І так ми ускладнюємо ці домовленості третьою ланкою, яка гарантує повернення наших депортованих дітей. Якщо говорити про державу-покровительку, то це напевно Туреччина або міжнародна організація, Генеральний секретар ООН, ЮНІСЕФ, МКЧХ. Тобто інституція, з якою рф ще здатна комунікувати. Однак прямої домовленості я не бачу, бо ніхто не гарантує, що вона буде виконуватися, що рф поверне всіх, у короткій перспективі. Ми ж говоримо про дітей (вік — до 18 років), а вони швидко ростуть.
— А уявіть, що буде з тими, кому вже 17 років, якщо зволікати?
— На жаль, вони в небезпеці, в росії вже звучить риторика, щоб відправляти молодь з 18 років у «сво», і, враховуючи висловлювання дитячого омбудсмана російської федерації Марії Львової-Бєлової про «складних підлітків» з Маріуполя, не важко здогадатися, куди потраплять ці діти. Вони стануть членами «юнармії», можна не сумніватися, існують вже відео, де таких дітей вчать ремонтувати танки. Частина дітей буде використана як гарматне м’ясо, їх кидатимуть на фронт, може не зараз в Україні, але згодом, якщо росію не зупинити. Тож у нас небагато часу, щоб повернути цих дітей. Крім того, з часом ускладнюється процес ідентифікації, вивезені маленькими можуть навіть не знати, як їх звати, їх можуть неправильно записати, співзвучним іменем, скажімо, під час усиновлення чи оформлення опікунства нові російські батьки можуть змінити їхні персональні дані, зокрема прізвище. російські органи опіки вже під час передачі можуть змінювати персональні дані дитини. Вони запишуть прізвище з помилками, а Україна безрезультатно шукатиме цю дитину.
— Програма з усиновлення українських дітей російськими родинами відбувається як програма державного рівня?
— Вони оформлюють це не як усиновлення, а як встановлення постійної опіки на платній основі, дитина лишається в таких батьків до повноліття. А опіка спрямована на виховання патріота, в дусі російських традицій, русифікацію дитини. Конвенція про заборону геноциду не передбачає конкретно усиновлення, тут йдеться про насильницьку передачу дітей. А це підтверджується самим існуванням збройного конфлікту, дітям навіть не казали, нащо і куди їх везуть. А малих просто передали як речі. Дітей перевозили на літаках міноборони росії, це вже багато про що свідчить.
— Водночас Україна готова забрати дітей на свої безпечні території, росія просто не дає цього зробити?
— Так, надайте безпечні евакуаційні коридори вивезення українських дітей в Україну, ми більшого не просимо. Ми заберемо тих дітей із зони бойових дій, це відповідатиме найкращим інтересам наших дітей. При цьому ЮНІСЕФ і Управління Верховного комісара з прав людини визнали, що депортація українських дітей на територію рф не відповідає принципу найкращих інтересів дитини. І такий висновок є також у Гаазької конференції з міжнародного приватного права, тобто жодна організація, компетентна в цій сфері, не підтримує депортацію наших дітей до росії. Це абсурд, коли росія прикривається міжнародним правом.
Не варто чекати перемоги, ми повинні працювати над механізмом повернення вже зараз, не маємо чекати повної ідентифікації всіх депортованих, у нас є близько 16 тисяч ідентифікованих — намагаймося повернути хоча б їх зараз, побачимо як це працює. Необхідно розробити індивідуальні траєкторії. Пам’ятаймо, що це діти з окупованих території, може їх ніде розмістити, про це теж слід подбати. Повернення дітей викличе низку питань, пов’язаних із забезпеченням та реабілітацією цих дітей, це комплексна проблема і так само комплексно слід підходити до неї.
