Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
На одній із бахмутських багатоповерхівок, розташованих неподалік від центру міста, намальовано ось такий іронічний заклик: «русский иван – уходи, тут водки нет». Нібито, дотепний і цілком звичайний вуличний мотиватор, як на наші часи. Але! Уперше саме цю фразу-тролінг я прочитав у серпні 1989 року у країні, якої вже не існує — у Чехословаччині (ЧССР). Її написали на будинку, розташованому у так званій чеській зоні, але просто навпроти центрального КПП штабу Центральної групи військ (ЦГВ) радянської армії, що дислокувався у містечку Міловіце, неподалік від Праги.
…Улітку 1989-го радянські окупаційні контингенти почувалися ще досить упевнено на територіях європейських країн-«союзниць». Поміж військових та цивільних, які «бачили життя» у Німеччині, Польщі, Угорщині, Румунії та Чехословаччині, бутувала думка, що населення саме ЧССР найбільш лояльно ставилося до окупантів. Як-то мовиться, ніщо не віщувало біди.
Радянські війська були введені в ЧССР у ніч з 20 на 21 серпня 1968, аби придушити «Празьку весну» — хвилю антикомуністичних протестів. Влада СРСР та її сателіти із країн Варшавського блоку: Польщі, НДР, Угорщини, Болгарії ввели у країну війська і під час операції «Дунай» придушили «Празьку весну». 16 жовтня того ж року був укладений «договір» між урядами СРСР і Чехословаччини про створення на території країни Центральної Групи Військ. Це військове угруповання фактично стало потужним окупаційним контингентом СРСР, яке мало утримувати «братню республіку» у покорі.
Обидва народи ЧССР, чехи і словаки, щиро ненавиділи «русских иванов» і прагнули звільнитися від їхнього «братського» ярма. Проте лідери СРСР були упевнені — 100 тисяч штиків дозволять їм утримати країну під контролем. І влітку 1989 року окупанти були стовідсотково упевнені в цьому. Аж тут, що називається, в самому «серці Мордора» — ось такий антирадянський акт.
Звісно, сакраментальний напис «русский иван — уходи, тут водки нет» довго на прожив при кублі армії комуністів. Його кілька днів терли-затирали, а потім просто замалювали брудно-чорною фарбою, а заразом й увесь фасад будинку, на якому її було написано.
Але слово було не тільки написане, а й прочитане. Мешканці величезного радянського гарнізону («городка») стривожено шепотіли, що чехи готують контрреволюцію, скоро будемо тікати.
Чутки не слабшали, і штабний бомонд був змушений провести заспокійливу лекцію. Вона відбувалася в неділю, замість танців у помпезному будинку офіцерів. Спершу на зібранні виступив діловий дует — якийсь цивільний чин із москви і місцевий генерал грозили помстою «зрадливим чехам». Генерал сказав буквально таке: «можемо повторити танковий марш по празькій бруківці». Зашліфували цей виступ пісеньками якоїсь московської поп-групи (чи не «Бім-бом»?! Була така в часи «пєрєстройкі»), якій акомпанував на роялі (чомусь) тодішній віп-композитор Ілля Рєзніков…
Така собі віп-політінформація.
…А в листопаді 1989 року у Чехословаччині сталася Оксамитова революція, комуністичний режим було повалено, президентом ЧССР обрано письменника, правозахисника, главу «Громадського форуму» Вацлава Гавела. А «руду армаду», як в ЧССР називали червону армію, вигнали за межі країни. Мирно. Але за кілька років.
Нам, як бачимо, судився інший шлях — шлях збройної боротьби за волю і незалежність. Але ми зможемо вигнати окупантів з нашої землі. Наша велика перемога починається під Бахмутом, бо тут вже написано: «русский иван — уходи…»
Фото автора
