Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Український танк зухвало вривається на ворожі позиції, розстрілюючи впритул та змішуючи із землею російських окупантів. Цей короткий бойовий епізод російсько-української війни фіксує розвідувальний дрон, і вже за кілька днів відео збирає мільйони переглядів у соцмережах.
Головні герої — піхотинці однієї з окремих мотопіхотних бригад, які нині дають відсіч противнику на Запорізькому напрямку. Штурм, яким командував заступник командира батальйону Євген із позивним «Алмаз», тривав майже 12 годин: із 8-ї ранку до 7-ї вечора. Під прикриттям роти вогневої підтримки штурмовій групі вдалося продавити добре організовану оборону російських морпіхів.
Кореспондентам АрміяInform випала унікальна можливість поспілкуватися з безпосереднім учасником та організатором штурму.
— Навіть коли наш танк увірвався на позиції, два їхніх кулеметники на флангах продовжували вести вогонь, не підпускаючи нашу піхоту. Вони розуміли: якщо піхота прорветься, їм кінець. Та як би вони не «пручалися», ми були налаштовані рішуче і дотисли ворога. Лише одиницям тоді вдалося втекти, — розповідає «Алмаз».
Надалі піхотинцям вдалося розвинути успіх та відбити два ворожих РОПи, зайняти визначені рубежі та затрофеїти велику кількість зброї противника.
— Окупанти буквально накивали п’ятами і, тікаючи, скидали дорогою весь БК, навіть телефони губили. На відбитих позиціях ми забрали дуже багато протитанкових засобів: «Фаготи», «Корнети», АГС, ДШК, купу стрілецької зброї, ручних гранатометів та вогнеметів і навіть антидронову рушницю. Пізніше у перехопленнях читав, наскільки вони були шоковані: дивувались, що це за спецпідрозділ їм протистоїть — чи то ССО, чи то Азов, — розповідає Євген. — А це ми — механізована рота, яка просто гарно виконала свою роботу.
Офіцер зазначає, що під час штурму українські воїни навели на росіян шалену паніку.
— Ми не лише створили дуже велику щільність вогню, а й задавили противника морально, показали, що перед ним — серйозний противник. російські «пташки» літали, бачили, як мої хлопці підтягують протитанкові засоби, і не просто повзуть, а біжать на повний зріст виконувати завдання. У нас були 300-ті, але на їхнє місце швидко вставали ті, хто був на прикритті. У цьому бою усі мої хлопці показали сталевий характер. Старший однієї з груп, навіть бувши пораненим, тримав свою лінію і керував боєм, поки не загинув. Командування цією групою перейняв на себе молодий боєць, у якого пару місяців тому народилась дитина. Він також дістав поранення в плече і тримався до самого вечора. Усі хлопці показали найвищі результати, це було неймовірно.
Майстерні дії усіх воїнів, які проводили штурм, стали результатом щоденних наполегливих тренувань і самих військових, і їх командира. «Алмаз» наполегливо йшов до таких результатів.
Шлях від солдата строкової служби до офіцера
Одразу після закінчення школи Євген вирішив, що стане військовим. І хоч його перша спроба вступити до Національної академії сухопутних військ завершилась невдачею, це не зупинило наполегливого юнака з Буковини. Хлопець пішов на строкову службу, потрапив до роти спецпризначення в президентському полку. Тоді ж, дивлячись на гарні результати по службі, переконався, що зробив правильний вибір. У 2013-му підписав контракт. З початком російсько-української війни постійно просився на передній край. Туди він зміг потрапити, коли перевівся до іншої частини — механізованого батальйону 1-ї окремої танкової бригади. Служив у розвідці, з часом обійняв посаду командира взводу.
— Виконували завдання спочатку на Донеччині, потім на Луганщині. Зізнаюсь, на той час мені було важкувато керувати, тому що підлеглі — мобілізовані під час 5-ї та 6-ї хвилі. Тоді ж я зрозумів одне: вирахуєш, хто бунтар, контролюватимеш його — буде порядок. Я його знайшов, тож всі завдання, які я ставив, виконувались так, як потрібно.
Набувши бойового досвіду, Євген вирішив таки втілити свою мрію стати офіцером і вступив до НАСВ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Обрав факультет бойового застосування військ, адже дуже хотів саме в піхоту.
— Піхота — це моє життя, — розповідає заступник комбата. — Навчання подобалось. Підібралась дуже сильна група, ми всі допомагали одне одному, разом готувались до іспитів. Викладачі в Академії чудові, багато з них мали досвід участі в бойових діях, вони дійсно дали нам потрібні ґрунтовні знання, які актуальні й сьогодні. Знаючи основи тактики, озброєння тощо, ти вже вивчаєш досвід американської, французької, німецької та армій інших країн. Вивчаємо і тактику дій армії окупанта — аби перемогти ворога, ми маємо його знати.
Отримавши офіцерські погони, Євген почав службу в одній із окремих мотопіхотних бригад. У 2022 році прийняв командування ротою. Говорить, що зараз, уже пройшовши зі своїми хлопцями не один бій, задоволений ними на всі 100.
— Хоч більшість моїх підлеглих і були старші за мене, але вони знали, що я служу вже не один рік і маю реальний досвід участі у бойових діях. Власним прикладом показував, як треба виконувати завдання, що саме треба робити і що я від них вимагаю. Ми регулярно проводили тренінги, підвищуючи бойову готовність і злагодженість.
Початок великої війни
Перед початком широкомасштабного вторгнення Євген виконував бойове завдання під Пісками. Офіцер бачив, як зростає інтенсивність обстрілів, тому готувався до найгіршого. Тоді «Алмаз» тримав оборону на ВОПі із 13 підлеглими, контролюючи одну із ділянок дороги.
— Ми щодня копали, мої люди називали мене тираном, говорили, що я над ними знущаюсь. Нас було дуже мало, але засобів було «з головою» — різноманітні ПТРК, великокаліберні кулемети, АГСи, тож мали чим тримати противника в постійному тонусі. З перехоплень я розумів, противник думає, що навпроти стоїть рота. Якби вони знали, скільки нас там насправді, продавили б одразу. Нас врятувало те, що ми постійно «копошились», окопувалися, укріплялися, потужно «насипали» їм у відповідь з різних позицій.
З квітня Євген із побратимами виконував завдання у районі Новосілки, згодом — Великої Новосілки на Донецькому напрямку. Там воїни теж показали гарні результати. Окрім виконання бойових завдань, хлопці добували в сірій зоні російський «ленд-ліз» — притягували заблукалі ворожі танки та «бехи».
Пригадує Євген і «кумедний» випадок, який стався у День Державного Прапора України. Тоді піхотинці просто з-під носа ворога увели танк.
— Неподалік від спостережника противника стояв їхній «роззутий» танк. Якось ми просто під’їхали, зачепили його і… потягнули. У москалів — паніка, вони не розуміли, що відбувається. Лише години через дві до них дійшло, що це ми «віджали» їхній танк. Після цього почали хаотично обстрілювати наші позиції. Образились напевно, — усміхаючись, розказує офіцер.
Найважчий бій
Найскладнішим для себе офіцер називає штурм одного з населених пунктів на Донецькому напрямку. Тоді його підрозділ не зміг виконати поставлене бойове завдання.
— Я довго та ретельно готувався до штурму, вивчав напрямки руху, детально відпрацьовував план дій. Найбільше турбувало те, як виконати завдання, зберігши своїх людей, — пригадує офіцер. — Та вже на першому ж етапі почалися проблеми. До визначеної точки збору в сірій зоні підтягнулись не всі групи: хтось загубився, хтось відстав. Чекати на них не було часу, закінчувалась артпідготовка. Вирішили заходити в населений пункт. Одразу зав’язався бій. «Крили» нас доволі потужно: міномети, арта, АГСи… Противник доволі швидко почав підтягувати резерви. Водночас свого підкріплення ми не дочекались, у нас закінчувався БК. Вирішив забирати поранених і відходити.
«Ворог не врахував, що на цих позиціях стоятиме наша бригада»
Передає «Алмаз» і своєрідний привіт ворогу, одразу зазначаючи, що його побратими мають сталевий характер і шалену мотивацію звільнити рідну землю.
— Ми розуміємо, що російська наволоч скоріш за все спробує йти вперед, щоб до 24 лютого показати на Запорізькому напрямку хоч якийсь результат. Але ворог не врахував, що на цих позиціях стоятиме наша бригада. Ми були в таких точках, де зведені за ніч наші бліндажі в три накати окупанти розносили до вечора вщент, але ми виживали. Ми не просто виживали, ми вижили і знищуємо окупантів далі. Може, їм здається, що вони нас давитимуть кількістю, проте ми морально підготовлені, у нас характер інший. Це ми покажемо результат до 24-го, продемонструємо, як треба виконувати завдання.
За штурм ворожих позицій на Запоріжжі Євген «Алмаз» був нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Офіцер каже, що нагорода — це результат роботи всього підрозділу. Жоден воїн під час виконання завдання не підвів, не зробив кроку назад, усі йшли лише вперед.
— Це наша спільна відзнака. Хлопці із пів слова розуміють мої накази і готові йти зі мною до кінця. Я ними справді дуже пишаюсь — їхньою професійністю, мужністю, вмотивованістю, витривалістю, міцністю, готовністю жертвувати собою. І я роблю все, аби виправдати їхню довіру.
А сьогодні хлопці міцно тримають оборону та впевнені, що повернуть кожен сантиметр рідної землі та знищать усю російську нечисть, аби українці жили під мирним небом. І саме заради своєї донечки, яка має скоро з’явитись на світ, заради дружини та сестрички, які теж є військовими, заради матері та загиблого на цій війні брата і воює сьогодні Євген із позивним «Алмаз».
Фото авторів
