У Чернігові оголосили вирок місцевому блогеру Григорію з ніком «Звичайний хлопець», який на своєму YouTube-каналі розповідав, як чинити опір співробітникам ТЦК. Про це йдеться у вироку…
Павло Загребельний називав його «старостою гетьманської розвідки», а у школі радянського кдб вивчали досвід його роботи. Хоча достеменних відомостей про життя та діяльність Лавріна Капусти залишилося дуже мало.
Усі історичні відомості про нього обмежуються десятьма роками — з 1648 до 1657-го. У Реєстрі Війська Запорозького 1649 року він записаний до Осавульського куреня Чигиринського полку — елітного підрозділу елітної військової частини, яка відповідала за особисту охорону Богдана Хмельницького. Там же записані й два Капустенки — Васко і Пархом. Історики вважають, що це — сини Лавріна Капусти. Його нащадками також називають себе представники чигиринського роду Лавріненків.
У лютому 1649 року Гетьман і Князь України Богдан Хмельницький призначив Лавріна Капусту чигиринським городовим отаманом, у 1653–1655 рр. був також городовим отаманом у Суботові — родовій резиденції Гетьмана. В його обов’язки входили будівництво нових замкових укріплень і ремонт старих, розміщення на постій важливих делегацій, зокрема й іноземних. І як при цьому не дбати про безпеку очільника держави, розвідувальну й контррозвідувальну діяльність?
Лаврін Капуста був наділений багатьма талантами — господарник, розвідник, дипломат, полководець. До того, як осісти у столиці козацької держави, він командував військовими підрозділами під час Жовтоводської, Корсунської та Пилявецької битв (в останній — уже в званні полковника під командуванням наказного гетьмана Максима Кривоноса).
У жовтні 1648 року полковник Капуста на чолі козацького корпусу здійснив похід на Городок у Галичині, де допоміг місцевим жителям знищити шляхетську заставу, та під Перемишль.
За легендою, саме під час однієї з цих військових кампаній Лавріна Капусту порекомендував Богдану Хмельницькому Максим Кривоніс, який також займався питаннями безпеки гетьмана. Капуста підходив на роль головного розвідника якнайкраще. Він добре розумівся на політиці, умів прораховувати наслідки своїх рішень, його поради завжди були конструктивними, а переконувати умів краще за будь-якого психолога. Не дарма ж у польській листівці «Значний козак Кривоніс», надрукованій у Кракові не пізніше листопада 1648 року, ім’я Капусти згадане в одному контексті із Іваном Підковою, Петром Сагайдачним, Іваном Сулимою й Павлом Бутом — легендарними козацькими полководцями.
В усіх воєнних кампаніях (за винятком Охматівської в січні 1655 року) розвідувальним чатам Гетьмана, старшим над якими був Лаврін Капуста, завжди вдавалося вчасно і точно встановлювати маршрут просування противника та місце його перебування. Лаврін не лише засилав розвідників у стан ворога та розкривав шпигунів, а й виконував дипломатичні доручення, був «очима та вухами» Хмельницького. Відомо, що він двічі очолював українське посольство до Москви у 1653 році та двічі до Стамбула (квітень 1656 року та травень 1657 року). Власне, його дипломатична місія до столиці Османської імперії навесні 1657 року є останньою документальною згадкою про Лавріна Капусту.
Староста розвідки вербував агентуру з православних священників та ченців, бродячих артистів та жебраків. Його агенти вже тоді користувалися різними способами змінювати зовнішність. Їхні «професійні комплекти» включали перуки, вуса, бороди, предмети одягу, трубки для підслуховування, кинджали зі схованки, сережки з отрутою, зброю та інші необхідні розвіднику речі. Підлеглі Капусти працювали та вербували агентів у Речі Посполитій, Османській імперії, московії, Кримському ханстві, Молдові, Волощині й навіть у Венеції.
Авторитет української зовнішньої розвідки, створеної Богданом Хмельницьким, був настільки великим, що їй інколи приписували й те, до чого вона не мала відношення. Серед прикладів можна навести поширення тогочасним польським мемуаристом Голінським сенсаційних відомостей, що нібито козацький гетьман, зваживши на неприхильність турецького султана Ібрагіма до української справи, зініціював, намовивши яничарів, палацовий переворот влітку 1648 року, в результаті якого султана кинули до в’язниці, а на трон посадили його семирічного сина Мегмеда IV,матір’ю якого була українка Хатідже Турхан.
Також Лаврінові Капусті мемуаристи приписують організацію переговорів Богдана Хмельницького з польським королем Яном Казимиром. Гетьман з’явився в таборі короля при повному параді, у супроводі сотні козаків із шаблями наголо, а коні, на яких їхали козаки, були однієї масті — сірі в яблуках. Лаврін був задоволений: в’їзд української делегації до табору виглядав досить презентабельно, що забезпечило деяку заздрість короля та успіх переговорів.
У послужному списку Лавріна Капусти було чимало розкритих змов та успішно проведених спецоперацій. 1649 року шляхтич Яків Смеровський готував замах на Богдана Хмельницького. Для підкупу козаків він мав кілька десятків польських шляхетських грамот, у які потрібно було лише вписати прізвища. Йому вдалося підкупити кількох козацьких старшин, але Капуста зумів викрити змову. Все було настільки очевидним, що шпигуна засудили до страти просто на козацькій раді.
Березень 1650 року. Засідка на пасіці, де Гетьман любив відпочивати. Польська агентура підкупила групу козаків, які мали вбити Хмельницького. Але один із пасічників повідомив про підозрілих людей Капусті. Змовників викрито і страчено.
З березня по червень 1651 року козацький суд у Чигирині розглядає резонансну справу. На лаві підсудних — друга дружина Богдана Хмельницького Мотрона, в дівоцтві — Чаплинська, звинувачена в підготовці замаху на життя Гетьмана. Заговорити її на допиті змусив Лаврін Капуста. Виявилося, що Мотрона, разом із групою змовників, брала участь у розкраданні гетьманської скарбниці, була викрита в подружній зраді та зловживала оковитою. Тож замах на життя Гетьмана став останньою ланкою в цілій низці злочинів. Викрадене золото було повернуте до скарбниці, а зрадливу дружину, тещу гетьмана та ще п’ятьох їхніх спільників за вироком суду, затвердженим Тимошем Хмельницьким, відправили на шибеницю.
1652 рік.Під час боїв за Бердичів козаки не могли взяти фортецю. Капуста вирішив відправити до поляків диверсанта. Обрали козака, який добре володів польською мовою та в одному із давніх боїв втратив вухо. Йому порізали стару рану, щоб було схоже, ніби вона свіжа, одягли польський мундир і вигадали «легенду», ніби він утік із козацького полону. Поляки повірили «співвітчизникові», а козак уночі відкрив ворота та впустив у фортецю козацькі війська.
У 1653 році Лаврін Капуста викрив завербованого поляками полковника М. Федоровича-Носачика. Після трагічної загибелі Тимоша Хмельницького в Молдові саме Федоровича обрали козаки керувати його військовим підрозділом. Але коли виявилося, що саме М. Федорович здав місто Сучава молдовському господареві Г. Стефану, Гетьман віддав наказ заарештувати зрадника. Лаврін Капуста виявив, що Федорович привласнив частину майна Тимофія Хмельницького і «зле мислив проти Гетьмана і всього Війська Запорозького». Розшукали Федоровича в Корсуні, привезли до Суботова, де після необхідних слідчих дій винесли й виконали вирок.
Життя і діяльність першого козацького розвідника досліджували Валерій Степанков, Юрій Мицик, Віктор Гугля, Володимир Сергійчук, Володимир Кривошея та інші історики. У художній літературі, крім роману «Я, Богдан (сповідь у славі)» Павла Загребельного, персонаж Лавріна Капусти живе на сторінках романів Богдана Сушинського «На вістрі меча», «Французький похід», «Шлях воїна», «Вогнища Фламандії», Володимира Заліського «Останній бій Лавріна Капусти», трилогії «Богдан Хмельницький» Михайла Старицького, «Переяславська Рада» Натана Рибака та інших художніх творах.
