Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
24 лютого нас підняли по тривозі. Я не знала точно, що трапилось, але всі розуміли: на нас напала росія. У бомбосховищі, в яке ми спустилися відразу після сигналу повітряної тривоги, вся наша техніка була оперативно розгорнута та приготована до роботи — радіостанції, апаратні та все супутнє обладнання. Ми не боялися ворога, але масштаб вторгнення вражав: позначки ворожих повітряних цілей заповнили екрани радарів, наче рій сарани. Десятки літаків та ракет постійно заходили в наш повітряний простір, і я запитала себе: «Невже це відбувається насправді?»
Але професійність та вишкіл спеціалістів-техніків дозволив їм проявити себе перед обличчям ворога не гірше за найдосвідченіших та мужніх солдатів-фронтовиків: працюючи швидко та злагоджено, зв’язківці виконували завдання за завданням, забезпечуючи функціонування військових комунікацій попри приглушені звуки вибухів на поверхні та тривожні звістки про справжні масштаби нового етапу російської загарбницької війни.
Стиснувши волю в кулак, інженер комплексу автоматизованих систем управління підрозділу зв’язку повітряного командування «Південь», на ім’я Євгенія, працювала не покладаючи рук, використовуючи всі здобуті у своєму професійному житті знання та вміння — якісь із підручників, якісь — з неоціненного досвіду реального використання обладнання в польових умовах.
Її професійний шлях почався давно. Ще зі шкільної парти дівчина виявляла несподівану цікавість до техніки та інформаційних технологій. Технології заворожували школярку: крихітні компоненти, зібрані на чудернацькій платі, що нагадує містечко з будинками та дорогами, якими вільно рухається електронний газ, оживає магією світла та звуку, в ідеальному кордебалеті функціональності та мети. Нічого зайвого, лише фізика, математика та трохи інженерної креативності, майже як у шедеврі Мікеланджело.
Це визначило її майбутню професію. Спочатку дівчина закінчила професійне училище, а пізніше вступила до Вінницького національного технічного університету, де на четвертому курсі дівчину захопила тема військового зв’язку. І хоча в родині Євгенії раніше ніколи не було військових, вона ухвалила рішення: після випуску молода спеціалістка підписала контракт з ЗСУ, поглибила знання з військової справи в одному з навчальних центрів Збройних Сил та проходила службу в одній з частин зв’язку.
— Служба для мене завжди була цікавою, тому що давала змогу розвиватися та дізнаватися нове. Я вивчала техніку зв’язку, різноманітні станції тощо. Ми часто виїжджали на тренування в поле, де різними засобами працювали в різних умовах. Це дало змогу вивчити все досконало. Потім почали надходити новітні цифрові засоби зв’язку від Harris. Мене це ще більше зацікавило, — згадує Євгенія.
У 2015 році вона пройшла курси сержантів і отримала відповідне звання, що, втім, не стало вершиною її кар’єри. Вже у 2019 році за результатами співбесіди Євгенія здобула своє перше офіцерське звання та посаду — інженер комплексу автоматизованих систем управління підрозділу зв’язку повітряного командування «Південь». З гордістю прийняла нові погони та посаду, тож на її плечі лягла нова відповідальність: забезпечення зв’язком воїнів у районі проведення операції Об’єднаних сил. Це було її бойовим хрещенням — не з автоматом, але з панеллю приладів в апаратній, не в окопі, але на фронті, не на вістрі атаки, а на невидимому фронті ворожих перехоплень.
Окрім улюбленої роботи, заповзятість жінки принесла їй ще один подарунок долі. Беручи участь у конкурсі на звання найкращого фахівця радіозв’язку, вона, хоч і не здобула першого місця, але отримала винагороду набагато важливішу за всі медалі та грамоти — майбутнього чоловіка, який також був одним з учасників змагань. І вже за рік з’явилася нова родина військових.
Бездоганна робота й неабиякий ентузіазм до улюбленої справи дозволив Євгенії завоювати репутацію висококласного спеціаліста, який може все та навіть більше, якщо це буде потрібно. Адже, як каже сама військова, завдання може бути складним, але ніколи не буває неможливим.
— Це фахівець з великої літери. Дуже кмітлива та тямуща. Розуміється у програмуванні та й узагалі в усьому, що пов’язано з IT. Їй можна сміливо поставити завдання будь-якої складності й бути впевнений, що вона виконає його не лише бездоганно, а й у найкоротший термін. Нема таких станцій зв’язку, котрі Євгенія б не знала, — відгукується про військову її командир Андрій.
Після жахів перших днів війни Євгенія встигла відпрацювати в п’яти областях України. Рука в руку з небезпекою, вона разом зі своїм мобільним комплексом зв’язку надійно забезпечувала зв’язком та підтримувала зусилля бойових підрозділів сил оборони у відсічі російської навали, гарантуючи вчасну передачу інформації можливими й неможливими шляхами, в будь-яку пору доби, незалежно від погодних умов. Тут немає дутого героїзму та радянських пропагандистських казочок про «солдата, який, помираючи, стиснув зубами кабель телефонного зв’язку» — робота доволі прагматична, але не менш важлива, особливо на тлі динамічного розвитку сучасного театру бойових дій.
— Ми постійно перебуваємо в русі. Залежно від засобів, якими потрібно надати з’єднання, залежить і швидкість розгортання, а наявність сучасних приладів дає змогу підтримувати конект за будь-яких умов. Тож без зв’язку наші захисники в жодному разі не залишаться. Бо без нього нема команди, без команди нема дій, а без дій немає прогресу на війні, — підсумовує Євгенія.
Фото з особистого архіву Євгенії
