Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Військовослужбовці окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ разом з іншими підрозділами Збройних Сил України обороняють Сіверськ та його околиці. Місто зазнало значних руйнувань і перебуває під постійним вогнем ворожої артилерії. Міська інфраструктура зруйнована, електро-, водо-, газопостачання відсутнє, мобільного зв’язку також майже немає.
Сергій — командир одного з підрозділів десантників. Хлопець розповідає, що через зміну погоди і суттєве похолодання противник активних дій не проводить. Ворог намагається маскуватися, зводить до мінімуму свої переміщення переднім краєм оборони, логістику і пункти управління ховає в окупованих селах, подалі від лінії фронту. Але українські десантники постійно проводять аеророзвідку та завдають артилерією вогневого ураження по виявлених цілях. З боку ворога ведеться контрбатарейна боротьба у відповідь.
«Взагалі, тут відбуваються жорстокі бої, але ми даємо гідну відсіч ворогу. На превеликий жаль, маємо втрати, і їх зазнають обидві сторони. Намагаємось застосовувати більшу кількість вогневих засобів.
Наразі активних дій ворог не проводять, по-мінімуму застосовує спостерігачів, передові підрозділи ховаються у посадках. Після того, як потрапили під удари нашої артилерії, багаття та печі не палять. Чим вони обігріваються, ми ще не з’ясували. Всі переміщення здійснюють виключно у нічний час.
Для військової людини погодні умови є важливим чинником під час виконання будь-якого завдання. Чи то оборонний бій, чи дії у наступі. На нас погода теж вплинула — особовий склад став жвавішим, холод цьому сприяє. До морозів ми готувалися заздалегідь, завдання на цьому напрямку виконуємо вже не перший місяць, тому з різким зниженням температури вже стикалися. Головне — зберегти боєздатність та уберегти особовий склад від обморожень і запалення легень», — говорить Сергій.
За його словами, перед тим, як приступити до виконання завдань в умовах агломерації Сіверська, його підрозділ воював у лісовій місцевості, де відстань до ворога становила 25–40 метрів — на дальності кидка ручної гранати. Також доводилося виконувати завдання у степу.
«За дев’ять місяців здобули досвід на багатьох напрямках, в різних умовах і в різних видах бою. Скажу, що найбільш складні дії — це дії у нічний час, але незважаючи на наявність у ворога спеціальних приладів нічного бачення і засобів розвідки у темний час доби, йому не вдалося захопити в нас жодної позиції.
Ще тиждень тому навпроти нас стояли підрозділи зі складу так званої „лнр“. Противник був посередній, відносно керований і злагоджений, більш-менш підготований, складався з мобілізованих. Ми завдавали вогневого ураження, проводили штурмові дії. Так, противник зазнавав втрат, але підрозділом його назвати можна — не варто недооцінювати ворога. Наразі їх змінили підрозділи регулярної армії рф — діють професійно: вивчають наш передній край, складають загальну обстановку, починають проводити контрбатарейну боротьбу.
Я не військовий експерт і не можу дати повної оцінки, але те, що я спостерігаю, — це такі підрозділи, проти яких цікаво виконувати завдання», — зазначає Сергій.
