Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
820 років тому, у перші дні січня 1203 року, Київ пережив один із найбільших погромів за всю свою середньовічну історію. Це плюндрування міста менш відоме у порівнянні зі сумнозвісними спустошеннями столиці, вчиненими володимирським князем Андрієм Боголюбським 1169 року і монгольським ханом Батиєм 1240 року, однак його наслідки і символізм не менш значущі та вагомі.
читайте також:
Захоплення міста лідером смоленської гілки Рюриковичів овруцьким князем Рюриком Ростиславичем 1-2 січня 1203 року стало одним із трагічних епізодів князівської міжусобної боротьби доби феодальної роздробленості. Головним супротивником Рюрика був під той час славнозвісний засновник Галицько-Волинської держави князь Роман Мстиславич.
У 1200-1201 роках Рюрик, який княжив у Києві, розпочав підготовку до нападу на підвладну Романові Галичину, прагнучи послабити суперника, що надто посилився. Галицько-волинський князь, однак, завчасно дізнався про ці плани й зіграв на випередження, повівши свої війська до стін столиці. Союзники, на яких розраховував Рюрик, покинули його, а кияни, невдоволені своїм князем, підтримали Романа Мстиславича, відчинивши йому міські ворота. Вагому роль у рішенні містян, судячи з усього, зіграла слава галицького князя як видатного полководця і успішного захисника руських земель від половецьких набігів.
Коли він зблизив ся до Київа, Кияне самі відчинили йому ворота й пустили до міста. Вони надїяли ся, очевидно, що Роман, взявши в свої сильні руки Київську землю, забезпечить її спокій і силу… Перехід Киян на сторону Романа рішив кампанїю. Рюрик з Ольговичами сидїли на «горі». Бороти ся їм не було що й думати, мусїли капітулювати. (Михайло Грушевський. Історія України-Руси. Том 2. Розділ 3. С. 8).
Здобувши 1201 року завдяки підтримці городян Київ Роман Мстиславич не став княжити у місті сам. Лишивши за намісника свого двоюрідного брата Інгвара Ярославича, він рушив у похід проти половців, які турбували руські землі набігами, чим вкотре підтвердив свою репутацію оборонця рідної землі. З походу Роман повернувся вже до Галича.
Перечекавши якийсь час і переконавшись, що могутнього супротивника у Києві немає, нелюбий киянам Рюрик Ростиславич зібрав союзників для нападу на місто. Прикметно, що окрім чернігівських князів з роду Ольговичів, він звернувся також до чужоземців — тих самих половців, від яких боронив Київську землю Роман Мстиславич. Нападники розпочали штурм міста 1 січня 1203 року й уже наступного дня придушили останні осередки опору киян. Романового намісника Інгвара Ярославича чи то не було у місті, чи він не спромігся організувати ефективну оборону й мусив утікати.
Наступні кілька днів Київ нещадно грабували і плюндрували. Доволі детальний моторошний опис спустошення Києва наводить Літописець Переяславля Суздальського:
…був узятий Київ Рюриком і Ольговичами й усією Половецькою землею. І сталося велике лихо в руській землі, якого не було раніше від хрещення над Києвом. Напасті й захоплення були, але не таке нині зло сталося. Не лише один Поділ зайняли і попалили, але й Гору зайняли і митрополичу [церкву] святої Софії розграбували і Десятинну [церкву] святох Богородиці розграбували, і монастирі всі, й [одні] ікони обідрали, а інші позабирали, і чесні хрести, й святі посудини, і книги, й одежі блаженних перших князів, що ті повішали були в святих церквах на пам’ять по собі.
Особливою жорстокістю відзначалися приведені Рюриком половці, які не жаліли нічого з міських святинь і нікого з городян — старих і калік безжально знищували, молодих і здорових захоплювали у рабство. Швидше за все, такою була платня кочовикам за допомогу в захопленні міста. Літописець у розпачі писав:
Старих ченців і черниць винищили, і старих попів, і сліпих, і кульгавих, і глухих і непридатних до роботи, тих усіх порубали. А щодо інших ченців, та інших черниць, і попів, і попадей, і киян, і синів їхніх, і доньок їхніх, то всіх їх повели іноплемінники до себе у вежі.
Врятуватися пощастило лише іноземним купцям, яких традиційно було чимало у місті. Їхні товари вабили нападників, однак торговці позачинялися у міських кам’яницях, насамперед церквах, й організували оборону, перетворивши кожну з таких будівель на маленьку фортецю.
Плюндрування Києва 1203 року було, ймовірно, страшнішим навіть за погром міста Андрієм Боголюбським 1169 року. Принаймні саме так можна витлумачити слова літописця про те, що такого страшного нещастя, як тоді, не бувало у місті від часів хрещення Русі. Схоже, Рюрик Ростиславич спеціально нищив Київ, бажаючи помститися за те, що кияни відступились від нього і підтримали його супротивника князя галицького Романа Мстиславича.
Надзвичайна жорстокість не минулась Рюрикові даремно — втримати Київ він не спромігся й уже у середині січня змушений був залишив місто. За слушною думкою дослідників, князь боявся помсти киян, вкрай озлоблених втратою рідних та грабунками. Не наважившись наново вокняжитись у Києві він повернувся до Овруча.
Як бачимо, нелюбий киянам правитель не мав шансів силою втримати владу над столицею, бо мешканці столиці не пробачили йому сваволі й наруги. Особливо ж осоружним був для них той, хто намагався утвердитись при владі, спираючись на іноземних загарбників, які вчиняли насильство над городянами і плюндрували святині міста. Лише втручання авторитетного для киян Романа Мстиславича, який прибув у лютому 1203 року до Овруча і змусив Рюрика зректися союзу з Ольговичами і, головне, з половцями, дозволило жорстокому князю на певний час повернути київський престол.
