Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
У ХІІ столітті на Заліссі починається формування нового етносу зі своїм окремим суспільним ладом. Його політичною основою був антикиївський союз північних князів із половцями.
1169 року володимирський князь Андрій-Китай Боголюбський, матір’ю якого була донька половецького хана, зібрав велике військо та рушив походом на Київ.
Після триденної облоги на початку березня 1169 року київський князь Мстислав Ізяславович відступив на Волинь, а захисники міста здалися.
До Києва увійшли суздальці та половці. «І грабували вони два дні все місто – Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна багато, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота…»
читайте також:
1169 рік може вважатися початком мародерської традиції московітів. Захопивши Київ, Андрій Боголюбський віддав місто на триденне розграбування своїм військам. Було пограбовано та спалено житлові квартали, значну кількість церков та монастирів. Викрали з Києва не тільки церковне начиння, а й чимало власності звичайних киян. Під час цього погрому, серед іншого, була викрадена й Свята ікона Божої Матері Вишгородської, яка згодом буде названа «Володимирською іконою Пресвятої Богородиці». Цей образ досі вважається «найбільшою святинею росії».
Як пише літописець: «Суздальці так зруйнували у 1169 році Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року».
Київський погром засвідчив остаточну втрату населенням Залісся почуття етнічної та державної єдності з Руссю. Відтоді для них Київ став настільки ж чужим, як який-небудь німецький або польський замок.
Мстислав Ізяславович повернув собі місто вже наступного року, але його князювання було не довгим – вчергове прямуючи на Волинь, князь помер. Його справу продовжили двоюрідні брати – князі Ростиславичі.
