Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
За майже десять місяців після початку широкомасштабного вторгнення російських загарбників в Україну на рахунку бойового медика підрозділу морської піхоти 30-річного сержанта Максима десятки врятованих життів побратимів. Разом зі своїм підрозділом він постійно перебуває у найгарячіших місцях фронту. І коли чує стривожене «Санітара!» чи «Я 300-й» — медик реагує миттєво: під ворожими кулями, вибухами артилерійських снарядів і мін він надає першу допомогу і евакуює пораненого в безпечне місто.
Родом Максим із Кропивницького. З юності захоплювався темою замісного електропостачання, зокрема «зеленою» енергетикою. Після школи зумів влаштуватися у провідне підприємство з виготовлення сонячних батарей. Досяг неабияких успіхів у цьому бізнесі й вважався дуже досвідченим спеціалістом. Постійно перебував у відрядженнях, де займався монтажем і встановленням сонячних батареї. До речі, ранок 24 лютого 2022 року він зустрів якраз під час одного з таких відряджень у Броварах Київської області.
— Прокинувся від гучних звуків вибухів, — згадує Максим. — Це почався ракетний обстріл промислових об’єктів Броварів. Відразу зрозумів, що росія розпочала відкриту війну. Швидко зібрав речі й поїхав додому. Майже 6,5 годин вибирався на машині з Києва. Скрізь були затори. Тисячі людей, переважно жінок з дітьми, одночасно намагалися виїхати з міста. Коли приїхав додому, відразу пішов до військкомату. Досвіду армійського ніякого в мене не було, тому мені запропонували вчитися на бойового медика. Я погодився і вже за декілька днів був у навчальному центрі на західній Україні.
Протягом кількох тижнів Максим проходив інтенсивний курс тактичної медицини. Під наглядом досвідчених інструкторів вчився надавати першу допомогу пораненим на полі бою. Опанував практичні навички користування різноманітними засобами зупинки кровотечі, прийоми накладення кровоспинних джгутів, застосування медичного обладнання і приладдя при мінно-вибухових та кульових пораненнях. До речі, треба відзначити, що до свого вимушеного перекваліфікування в медика Максим мав особистий досвід надання лікарської допомоги. Це трапилося ще в юнацькому віці. Під час пиляння дерев’яних стовбурів він розрізав механічною пилою ногу. Рана була дуже глибокою. Коли мати побачила, що він накоїв, втратила свідомість. Але, як не дивно, молодий хлопець не розгубився і не запанікував. Поки батько приводив маму до тями, він перетягнув ногу хустиною, промив рану і самостійно перебинтував. Причому робив все спокійно і виважено, нібито досвідчений лікар. Нога швидко загоїлася, а хлопця односельчани прозвали жартома знахарем-самоучкою. То був не останній подібний випадок. Через деякий час він на роботі дістав ще більш серйозну травму. Під час сільськогосподарських робіт йому відрубало три пальці на нозі. Незважаючи на сильну крововтрату, він джгутом зумів зупинити кровотечу, під поглядами шокованих товаришів акуратно зібрав у пакет відрізані пальці й самостійно пішов до лікарні. Лікарі здивувалися такому пацієнтові, але зуміли врятувати кінцівки, причому виключно завдяки тому, що Максим правильно і своєчасно надав сам собі першу допомогу.
Рятував життя побратимів під щільними обстрілами і в складних умовах бою
Нині, згадуючи про ті пригоди, Максим каже, що, мабуть, доля знов вирішила випробувати його на спроможність допомогти іншим людям врятувати їхнє здоров’я та життя. І треба віддати належне: бойовий медик підрозділу сповна виправдав своє благородне призначення. Один із його командирів лейтенант Олександр розповів, як під час боїв з утриманя важливого плацдарму біля населеного пункту Брускинське на Херсонщині вони майже чотири дні перебували в лісопосадці під безперервними мінометними обстрілами.
— Там майже не залишилося жодного дерева, і Максиму, щоб надати допомогу пораненим, доводилося повзком добиратися до бійців та на собі тягнути їх в безпечне місце. Кожну мить він міг загинути від міни чи снаряда, але змушував себе знов і знов повзти на допомогу побратимам і рятувати їхнє життя, — додав офіцер.
До речі, першим, кому надав допомогу на передовій Максим, став заступник командира його батальйону. Поранення хоча і було легким, але Максим пишається тим, що діяв впевнено і швидко в дуже складних умовах бою. Але найбільш вдалим він вважає день, коли зумів врятувати 25-річного морпіха, який дістав багаточисельні поранення у плече, пах і коліна під Давидовим Бродом. Головна складність полягала в тому, що військового було дуже важко евакуювати з поля бою. Для цього треба було подолати водну перешкоду — річку Інгулець. Коли він трохи стабілізував стан пораненого і дістався місця переправи, почався дуже щільний обстріл, переправа була пошкоджена. Щоб перечекати обстріл, їм довелося майже 3 години переховуватися в посадці. Життя пораненого опинилося під загрозою. Він втратив багато крові й потребував негайної евакуації. Не втрачаючи часу, Максим почав проводити реанімаційні дії безпосередньо в польових умовах. Поставив воїну крапельницю, надав медикаментозну допомогу.
— У цей час треба стабілізувати не тільки фізичний стан пораненого, але й психологічно його заспокоїти, — поділився професійним досвідом Максим. — Від сильного збудження, шоку починаються панічні атаки. Це тільки посилює кров’яний тиск і зупинити кровотечу стає ще важче. Тому намагаюся відволікати пораненого різними сторонніми запитаннями: як звуть його дітей, батьків, звідки він родом, де працював і таке інше. Поступова людина відволікається, починає розмовляти і заспокоюватися. А наприкінці вже усміхається і каже, що почувається нормально і може терпіти біль.
Як вижити на війні: поради від сержанта Максима
Звісно, що не завжди буває щасливий кінець, але Максим робить усе, щоб всі, хто дістав поранення, змогли залишитися живими. Згадує, як під час одного з запеклих боїв тричі виходив на позицію, шукаючи пораненого бійця. Два рази були невдалими. Солдат втратив свідомість, тому не відгукався на крики. Лише з третьої спроби бойовий медик знайшов пораненого і під щільним вогнем на собі виніс із позиції.
Незважаючи на те, що практично щодня медик ходить по «лезу» і ризикує своїм життям, доля оберігає Максима. Згадує, як нещодавно майже в 10 метрах поруч від нього прилетіло 4 ракети від «Градів». Від вибухів його, мов ганчірку, відкинуло на декілька метрів і зі всього маху вдарило об землю, але, на щастя, жодної подряпини на тілі не було. Своїм побратимам постійно радить не розраховувати лише на щасливий випадок, а завчасно піклуватися про свою безпеку.
— На позиції необхідно першим ділом надійно облаштовувати своє укриття. Робити його глибоким і вузьким. А коли обстріл застав у степу чи відкритому полі, шукати глибоку яму або іншу зону укриття: чагарник, яр, велике дерево та інші природні об’єкти захисту. Крім того, кожен повинен мати при собі як мінімум три-чотири турнікети для зупинки кровотечі й вміти їх у випадку необхідності самостійно накласти собі або побратиму.
Нині Максим у складі свого підрозділу виконує бойові завдання на Авдіївському напрямку. Його досвід і вміння — гарантія того, що військовослужбовці ніколи не залишаться у випадку поранення без кваліфікованої і вчасної допомоги. А головною оцінкою його роботи є слова його побратимів: «Коли під час бою разом із нами Максим, ми спокійні, тому що знаємо — він справжній майстер своєї справи!»
Фото з особистого архіву сержанта Максима
