Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Одним із видів збройних сил у складі ЗСУ є Повітряні Сили. Їхня історія сягає часів Української національно-демократичної революції 1917–1921 років. Саме тоді розпочався бойовий шлях української військової авіації, яка відіграла важливу роль у протистоянні російській більшовицькій агресії.
26 грудня виповнилось 105 років від моменту офіційного створення Повітряного флоту Центральною Радою Української Народної Республіки. З нагоди ювілею говоримо про історію української авіації доби Перших визвольних змагань з відомим військовим істориком Андрієм Харуком.
Довідково. Андрій Харук — доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, автор книги «Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917–1920 рр.» (Київ: Темпора, 2008).
— 26 грудня 1917 року було засновано Військово-повітряний флот Української Народної Республіки. Що передувало цим подіям? Яку роль відіграли українські авіатори в процесах українізації військових частин упродовж березня — грудня 1917 року?
— Повітряний флот УНР формувався на базі частин колишнього російського повітряного флоту. Якщо вживати сучасну термінологію, то це була армійська авіація, тобто вони перебували в підпорядкуванні сухопутних військ. Винятком були підрозділи морської та з’єднання важкої авіації.
У процесі українізації війська авіатори брали активну участь, була низка цікавих постатей. Насамперед слід згадати Віктора Павленка, остання посада якого в російській авіації — командир дивізіону повітряної охорони царської ставки. Після лютневої революції він долучився до українського національного руху, став одним із командирів і лідерів, творців повітряного флоту Української Народної Республіки.
Було також кілька інших діячів, однак слід все ж враховувати, що в переважній більшості особовий склад авіаційних частин комплектувався робітниками з русифікованих міст або з росії. Відповідно, там не було надто придатного ґрунту для українського національного руху. Можна навіть сказати, що серед старшин було більше свідомих українців, ніж серед рядового складу. Українські громади створювалися в низці авіаційних та повітроплавних частин і підрозділів, але аж до проголошення УНР немає даних, що був повністю українізований хоча б один авіаційний загін.
— А що таке авіаційний загін на той час? Які завдання виконувала тоді авіація на полі бою?
— У той час авіаційний загін — це підрозділ, який можна приблизно порівняти із сучасною ескадрильєю. Інша справа, що вони були, як правило, змішаного складу, тобто в них були і літаки-розвідники, і літаки-винищувачі. Були армійські авіаційні загони, корпусні авіаційні загони, а також нечисленні артилерійські авіаційні загони, які здійснювали коригування артилерійського вогню. Слід згадати також авіаційні загони винищувачів.
Основне призначення авіації полягало у веденні повітряної розвідки. Навіть винищувачі були так чи інакше пов’язані з розвідкою, бо або прикривали власних розвідників, або протидіяли ворожим розвідувальним літакам.
Окремо слід згадати ескадру важкої авіації, яка комплектувалася чотиримоторними літаками-бомбардувальниками «Ілля Муромець». Вона перебувала в безпосередньому підпорядкуванні командування, але на момент оголошення УНР її основна база дислокувалася поблизу Вінниці, а два з чотирьох бойових загонів теж перебували на території України — на Південно-Західному та на Румунському фронтах. Інша справа, що з огляду на досить невисоку якість цих бомбардувальників їхню бойову роботу важко назвати інтенсивною. За всю війну такий літак міг здійснити заледве кількадесят бойових вильотів, причому це були виняткові екземпляри, які мали високу якість виготовлення.
— Які ще літаки були на озброєнні Військово-повітряних сил УНР?
— Переважно це літаки французької конструкції, але виготовлені в основному у колишній російській імперії за ліцензіями. Це досить архаїчні літаки-розвідники Voisin-Farman кількох модифікацій зі штовхаючим гвинтом, розташованим позаду гондоли для розміщення екіпажу. Ці літаки були малоефективними, у самій Франції їх вже вивели з фронту, оскільки вони були беззахисні перед атаками винищувачів з задньої напівсфери. З винищувачів слід назвати літаки «Ньюпор» різних модифікацій, а також меншою мірою сучасніші потужніші літаки «Спар», яких були лічені одиниці.
Також, окрім «Іллі Муромця» були на озброєнні також літаки російської конструкції — петроградського заводу Лєбєдєва «Лебідь-12». Насправді це була копія німецького літака «Альбатрос».
Нарешті, необхідно згадати літаки одеського авіаційного заводу «Анатра», третього за обсягом виробництва у колишній російській імперії. Тут випускали літаки-розвідники «Анаде» та «Анасаль» — традиційної конструкції двомісні біплани з розташованим попереду тягнучим гвинтом, спроєктовані на основі літаків німецької фірми «Авіатік». Також були різного роду навчальні літаки.
Якщо підсумувати, то здебільшого на озброєнні авіації УНР були біплани, виготовлені з полотна і дерева, з двигунами потужністю від 80 до 150 кінських сил.
— А що таке «ковбаси» чи «балони», які згадують у джерелах?
— Це досить поширені прив’язні аеростати — типовий засіб повітряної розвідки та коригування артилерійського вогню. Насамперед це була продукція французької фірми «Како». Вони перебували на озброєнні повітроплавних загонів, оскільки весь повітряний флот становили дві гілки — це авіація (літальні апарати, важчі за повітря) та повітроплавання (апарати, що легші за повітря). Вони мали окремі ланцюги управління та відповідну структуру. У межах армії повітроплавні загони входили до складу дивізіонів.
— Тобто в межах Військово-повітряного флоту УНР були окремо авіаційні та повітроплавальні частини. А якою загалом була структура управління авіацією?
— У цілому структуру можна окреслити так: на рівні фронту було управління авіації, на рівні армії це був дивізіон, а далі йшли корпусні, армійські та винищувальні загони. Приблизно таку структуру успадкувала й авіація УНР. Щоправда, на практиці її втілили далеко не відразу наприкінці грудня 1917 року, а вже навесні 1918 року, фактично перед падінням Центральної Ради.
Втілювали в життя її вже за часів гетьманування Павла Скоропадського, коли відбувалась відносно спокійна організаційна розбудова українського повітряного флоту. В армії мирного часу передбачалось існування восьми корпусів, у кожному з яких повинен був формуватися авіаційний дивізіон. До дивізіону входили чотири авіаційні загони. Два з них були гарматними, тобто призначалися для коригування артилерійського вогню, один був розвідувальним, ще один — винищувальним. Тобто українська авіація доби Перших визвольних змагань призначалась насамперед для коригування артилерійського вогню.
— Яку роль відіграла українська військова авіація у відбитті російської агресії під час Перших визвольних змагань 1917–1921 років? Чи спадають Вам на думку якісь яскраві бойові епізоди?
— Під час першої більшовицької агресії з кінця грудня 1917 року українська авіація виявилась дуже пасивною. Переважна більшість українізованих загонів колишньої російської армії оголосила нейтралітет і не брала участі в бойових діях. Особовий склад повівся вкрай байдуже, а частина навіть перейшла на бік більшовиків. Утім, можна згадати один приклад — це перший український армійський авіаційний загін, який формувався в Києві, так би мовити, з нуля — не на базі якогось зі старих російських авіаційних загонів. Його літаки дійсно брали участь у відбитті російської агресії, здійснюючи переважно розвідувальні польоти.
Під час гетьманату, як відомо, в армії служило дуже багато офіцерів російських, які розглядали свою службу Україні як тимчасову і за першої ж нагоди тікали на Дон чи на Кубань. Це, на жаль, стосувалося й авіаторів — були навіть випадки, коли з літаками перелітали доволі високих чинів офіцери. Утім, і тоді бойову роботу вів Перший український (запорозький) авіазагін, який підпорядковувався Запорозькій бригаді, згодом дивізії під командуванням генерала Накієва. Перебував він на Донбасі.
Коли ж почався антигетьманський переворот, то частина авіаторів підтримала Директорію. Авіаційні частини Армії УНР у той час формувалися на основі залишків авіації часів гетьманату Скоропадського. Частину авіаційних дивізіонів, наприклад харківський та чернігівський, майже одразу захопили більшовики. Катеринославський та одеський дивізіони у майже повному складі перейшли до білогвардійців. Однак деякі інші дивізіони зберегли вірність українській владі, й армія УНР часів Директорії мала в різні часи три-чотири авіаційні загони по кілька боєздатних літаків у кожному.
— Між тогочасною та нинішньою авіацією — понад століття науково-технічного розвитку. Однак чи є щось із тодішнього досвіду, що лишається важливим і для сучасних пілотів?
— Головне, що спадає на думку — це сама тактика повітряного бою, закладена з часів Першої світової війни. По своїй суті вона дуже мало змінилась. У той час льотчик маневрував своїм літаком, здійснюючи націлювання всім фюзеляжем літака, так само і зараз завданням маневрування є виведення літака на ціль з найзручнішого ракурсу. Тоді натискали на гашетку кулемета, зараз також запускають ракети — однак основи маневрування, вищий пілотаж вивчають і сучасні військові льотчики. Звичайно, у технічному сенсі авіація пішла значно далі, утім, майстерність пілота в управлінні літаком була тоді і є нині запорукою успішного виконання завдань.
