Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Чимало тих, хто починав воювати з російськими окупантами та їхніми поплічниками у 2014 році, повернулися у стрій після 24 лютого. Серед них і уродженець Полтавщини 33-річний Олександр.
— Я за цивільною професією — будівельник. Займався спорудженням автоматичних воріт. Здебільшого працював на промислових об’єктах у Києві, — розповідає він про те, як зустрів драматичну для всієї країни дату. — 24 лютого прокинувся о пів на четверту ранку. Ми з колегою жили в одному номері в гуртожитку. І зі сну мені здавалося, що сусіди гримають дверима. Насправді ж це були звуки обстрілів по столиці. Колега вже був зібраний, коли я повністю прокинувся. І він сказав: «це війна!».
Науку водити танки Олександр здобував у навчальному центрі «Десна» — кузні кадрів для різних підрозділів Сухопутних військ. Згодом строкову служив на Закарпатті.
— Фактично, я мехвод будь-якого танка. Можу їхати на Т-64, Т-72, Т-80. Вже тут водив трофейний російський Т-90, — говорить він. — Ну а воювати починав теж в танковому підрозділі у 2014 році. Встиг побувати біля Авдіївки, Пісків, Донецього аеропорту.
Першим, що зробили Олександр та його колега, коли 24 лютого почули артилерійські прильоти, — передзвонили додому до воєнкома. Почувши відповідь, що їх чекають, вирушили додому. Добиратися довелося 18 годин.
— Транспорт зі столиці не ходив, то нас довозили додому добрі люди. Колега зараз в артилерії. Ну а я, після бойового злагодження і допідготовки, знову за важелі танка, — говорить Олександр.
За без малого рік великої війни в житті механіка-водія не бракувало яскравих і водночас драматичних бойових ситуацій. Від ворожого обстрілу загинув його командир екіпажу. А от у день танкіста, який припадає на другу неділю вересня, зі слів Олександра, їхній підрозділ так славно «привітав» опонентів, що дві доби по тому навколо стояла казкова непорушна тиша.
— Так було тихо, що аж ніяково. Отже, ми їм добре всипали, — сміється він.
Фото та відео автора
