Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Нещодавно у російського духовенства, яке вірою і правдою служить кремлівському фюреру, з’явилася проблема. Ім’я їй — «часткова мобілізація». Так, ті самі «бойові попи» у камуфльованих рясах, які ще донедавна готові були скрізь супроводжувати своїх «чмобіків» і благословляти на вбивства у своїх надувних храмах, із запровадженням «часткової мобілізації» почали «давати задню».
Дійшло навіть до того, що їхній очільник патріарх кирил (він же гундяєв) закликав ухвалити закон про відстрочку від мобілізації для представників духовенства.
«На жаль, у законодавстві відстрочення від мобілізації для представників духовенства на сьогодні не передбачено», — цитує «гундяя» російське агентство ТАСС.
Він також зазначив, що наразі вдалося «вдалося дійти тимчасового рішення» з урядом та надати відстрочку для духовенства. Але тепер російські попи хочуть закріпити це «тимчасове рішення» законодавчо і отримати «бронь» від мобілізації «на весь час перебування у священному сані».
А що ж сталося?.. Далі «гундяй» почав розглагольствувати на тему, що «завдання духовенства не в тому, щоб брати участь у бойових діях зі зброєю в руках». І, звісно ж, згадав заповідь «Не вбивай!»
Мимоволі стає запитання, а де ж ти не шановний «владико» був, коли твої підлеглі попи усіх рангів освячували зброю, яка вбиває українців, благословляли на «подвиги» вбивць, ґвалтівників та мародерів та промивали мізки своїй пастві, виправдовуючи війну проти єдиновірців? Чому, коли постала загроза змінити затишний приход у російській глибинці на промерзлий окоп десь в українських степах, російські попи хутко згадали про заповідь «Не вбивай!» і згодні мобілізуватися, але на «духовному фронті». Відповідь проста — цей мракобісний треш є квінтесенцією того лицемірства, яким пронизано усе російське духовенство. Одне слово — «скрепність»…
