Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
24 грудня 1914 року на Західному фронті Першої світової війни почалося стихійне перемир’я. Воно увійшло в історію як «Різдвяне перемир’я». Це був чи не єдиний випадок новітньої історії, коли солдати самостійно ініціювали тимчасове припинення вогню на свята.
Війна – це безперервний процес знищення людини людиною. Обидві світові війни це довели. Тим не менш, під час Першої Світової було і чимало випадків шляхетності, поваги до противника та лицарської поведінки ворогуючих сторін.
Якщо перечитати спогади учасників Першої світової війни, то в перші місяці була ще присутня навіть якась романтичність – різнокольорові мундири піхоти, шкіряні каски кавалеристів, впевненість у швидкій перемозі. Війна ще не набула тих страшних рис, з якими вона увійшла в історію. Не було газових атак, місячних пейзажів від великокаліберних артилерійських снарядів, що розірвалися, піхотних атак на кулемети, окопних боїв, званих «м’ясорубками», не було танків, літаків – винищувачів і бомбардувальників.
Незважаючи на початкові досить великі успіхи Німеччини влітку та восени 1914 року, її наступ зупинили. Англійці та французи змогли створити суцільну лінію фронту від Північного моря до кордону зі Швейцарією. Війна дуже швидко стала позиційною з усіма її атрибутами – із брудом, вошами, щурами, обстрілами, колючим дротом. Іноді між окопами не було й сотні метрів, тож чутність була чудовою.
І ось 24 грудня 1914 року з німецьких окопів під Іпром пролунав спів різдвяного гімну «Тиха ніч, свята ніч». Над брустверами німецьких окопів почали з’являтися прикрашені ялинки, солдати запалювали свічки та співали пісні.
Ця різдвяна пісня була знайома і англійцям, і шотландцям.
На співи німецьких солдатів, які далеко було чути в морозному нічному повітрі, відповіли британські та шотландські полки, а трохи пізніше до них приєдналися і французи. І тоді сталося неймовірне – німці вийшли зі своїх окопів та пішли до позицій шотландців.
Як писав у листі додому капітан 2-го батальйону шотландського полку Gordon’s highlanders:
«Ми якраз готувалися відкрити по них вогонь, коли побачили, що у них немає гвинтівок, і тоді один із наших пішов їм назустріч, і приблизно через дві хвилини простір між двома лініями оборони було заповнено солдатами та офіцерам з обох боків — вони тиснули один одному руки і бажали щасливого Різдва. Я теж пішов на нейтральну смугу і потис руки деяким їхнім офіцерам і солдатам. З цього я зробив висновок, що більшість із них хотіли б знову опинитися вдома, як і ми. У нас цілий день грали волинки і всі ходили на відкритому просторі, нічого не побоюючись».
На іншій ділянці фронту ініціаторами перемир’я стали англійці. Ось як про це писав додому німецький солдат:
«Тільки почався ранок, ми побачили англійців, які махали нам з шанців. Ми всі теж замахали у відповідь. Поступово вони почали вибиратися на поверхню землі. Наші солдати виставили маленькі ялинки, які привезли нам на фронт, і запалили на них свічки. Усі вилізли з окопів, і нікому навіть на думку не спало почати стрілянину».
Так починалося стихійне перемир’я. Незабаром воно почало відбуватися по всій лінії фронту. Солдати по обидва боки виходили з окопів без зброї на нейтральну смугу. Спочатку вони під керівництвом офіцерів забирали та ховали своїх полеглих товаришів, при цьому багато офіцерів домовлялися між собою про припинення вогню аж до нового року.
Незабаром справа дійшла до обміну подарунками: солдати мінялися ґудзиками зі своїх мундирів, головними уборами, предметами побуту та навіть взуттям. По обидва боки пішли в хід їстівні припаси, алкоголь і тютюн, якими також активно обмінювалися за «твердим курсом». У деяких місцях відбулися навіть футбольні матчі.
Втім, вищі командири з обох боків були рішуче проти такого братання з ворогом. Так, генерал сер Гораціо Сміт-Доррен, командир II британського корпусу, коли дізнався, що відбувається, видав наказ, що забороняє дружнє спілкування з німецькими військами, що протистоять.
Противниками братання були й багато рядових солдатів, у тому числі молодий єфрейтор 16-го баварського резервного піхотного полку Адольф Гітлер.
Надалі подібні перемир’я вже не влаштовували – жорстокість війни досягла того ступеня, коли сама думка про це здавалася дикою – після газових атак, багатогодинних артобстрілів, тисяч смертей…
У російсько-українській війні війні, яку нам нав’язала росія з 2014 року, українською стороною неодноразово пропонувалися різні варіанти припинення вогню, але жодного разу росіяни та їхні колаборанти, даючи на них згоду, їх не дотримувалися. Тому, коли прессекретар російського диктатора говорить про те, що питання перемир’я «не входить із порядку денного», це звучить щонайменше дивно, щоби не сказати смішно.
Про яке перемир’я може йти мова з тими, чия жорстокість і підступність перевершує злочини нацистів під час Другої Світової війни? Яке перемир’я може бути з тими, хто порушує всі закони війни, відверто заявляє про «остаточне вирішення українського питання», руйнуючи інфраструктуру, навмисне намагаючись приректи на холодну смерть мільйони цивільних людей?
Тому Різдвяне перемир’я сторічної давнини зараз сприймається немов добра казка стародавніх часів, коли противники ще пам’ятали, що таке лицарські правила на війні і залишилось у кінострічках та пам’ятниках.
