Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Повернення захоплених територій ніколи не проходить непомітно. Так само безслідно не зникають і прояви недовгого тут ворожого «панування». Дороги до населених пунктів, що раніше були тимчасово окуповані, рясніють відбитками війни: вирвами від вибухів артилерійських боєприпасів, вибоїнами на асфальті, пошматованими російськими пайками й жаб’ячого ворожого камуфляжу та біологічними залишками окупантів, які поїдуть незабаром «додому» в чорному пакеті.
Ці дороги мають свою особливу атмосферу, зануритись повністю в яку допомагає і відсутність будь-якого зв’язку на нещодавно деокупованих територіях. Цими шляхами наші невинні та беззбройні миряни тікали від війни або трагічно гинули… У свідомості мимоволі постають образи та сцени баталій, що тут відбувалися, а ще ти починаєш краще розумієш, яких зусиль коштувало нашим захисникам вибити ворожу орду з цих територій.
Спалена ворожа техніка, потрощені зупинки, купи брухту, сміття, недоїдків — чого тільки не зустрінеш на горбатій від танкової гусені трасі. А найстрашніше те, що ці речі швидко стають звичними: після енної поїздки тебе не дивує майже нічого.
Вправний водій вже не звертає уваги на уламок снаряда, встромлений в асфальт, бо по пам’яті об’їжджає і його, й ряд мін, що не розірвалися, та радісно підіймає долоню вгору, коли бачить знайомі обличчя на блок-посту. Не дивується нічому вже й цивільне населення, яке повертається в розбомблені хати та їде за продуктами до найближчого населеного пункту, де є хоч якась крамничка.
Тут все дихає війною, позаяк вона — все ще поряд…
Фото автора
