Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
З бойовим медиком взводу батальйону територіальної оборони 47- річним Максимом Плакущенком ми зустрілися на Луганщині. Хлопець повертався до своєї частини після кількох місяців лікування та реабілітації внаслідок отриманого бойового травмування під час боїв за звільнення міста Лиман.
У звичайному житті лікар-реабілітолог за фахом, викладач афробразильського бойового мистецтва з елементами танцю, музики й акробатики — капоейра, краматорець Максим ще у 2014 разом із родиною вибирався з окупованого рідного міста, а потім, після повернення, записався до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» і після відповідних навчань виконував завдання у складі українського волонтерського медичного батальйону «Госпітальєри».
24 лютого Максим зустрів удома, а вже 25-го пішов у територіальний центр комплектування та соцпідтримки та вступив до лав батальйону територіальної оборони, що формували в Краматорську. Спочатку батальйон займався охороною рідного міста, а згодом був переданий в оперативне підпорядкування одній із бойових бригад ЗСУ та разом із нею брав участь у звільненні Лимана.
— Бої за місто Лиман були жорстокі, — пригадує ті події військовий. — У мене, як у бойового медика взводу, роботи було багато. Дуже добре, що свого часу я навчав своїх побратимів користуватися індивідуальною аптечкою та надавати собі і людям навколо першу допомогу. Це дало змогу рятувати життя та значно пришвидшувало мою роботу, бо іноді мені залишалося лише виправити їхні невеличкі помилки та доправити пораненого до місця евакуації.
Про бойовий дух наших військових яскраво говорить одна з історій, що розповів хлопець.
— Того дня наш кулеметник Алекс дістав уламкове поранення в ногу. Хлопцю наклали турнікет і він ще певний час продовжував бій, — розповідає бойовий медик. — Я добрався до його позиції, оглянув поранення та вирішив, що турнікет можна зняти (бо нога вже почала затерпати) й використати наявні перев’язувальні та кровоспинні матеріали. Весь час, поки я обробляв його рану, Алекс продовжував вести вогонь «по-сомалійськи». Я ледве забрав у нього кулемет та змусив евакуюватися. Тоді я дістав опіки долонь, бо випадково вхопив кулемет за розпечений ствол.
Вогонь «по-сомалійськи» — це ведення вогню з укриття, коли стрілець спочатку робить кілька прицільних пострілів, а потім, зберігаючи положення зброї в цьому напрямі, продовжує вогонь у бік цілі, ховаючись за укриттям.
Під час тих боїв бойовий медик взводу навіть після отримання опіків та травмування продовжував виконувати завдання та надавати допомогу побратимам, і лише коли інтенсивність боїв стала меншою, дозволив собі залишити підрозділ і відбути на лікування.
— Найважче було, коли мені довелося на практиці застосувати термін «медичне сортування». Наші хлопці зібралися в групу для атаки, й саме в той час в окоп прилетіла міна. Кілька чоловіків одразу загинуло, а решта дістали поранення різного ступеня, — опускає очі донизу Максим. — Коли я дістався до окопу, то побачив жахливу картину й мені довелося ухвалювати рішення, кому надавати допомогу передусім. У такій ситуації ти бачиш, що людина ще жива, але дуже пошматована, можна сказати, що людини вже немає. Ти розумієш, що їй ти вже не допоможеш, а поруч є інші, стан яких важкий, але не безнадійний, тож зволікати з наданням допомоги не можна. Морально таке рішення прийняти дуже важко, але ти маєш це зробити й починаєш свою роботу, щоб зберегти життя максимальній кількості побратимів.
Медичне сортування — це процес визначення пріоритету надання допомоги пацієнтам залежно від складності їхнього стану. Воно ефективно розподіляє надання допомоги пацієнтам, коли ресурсів не достатньо для надання допомоги всім і негайно.
Саме тоді, коли стрибав в окоп до поранених побратимів, хлопець дістав важку травму ноги, з якою потім ще кілька днів залишався на позиціях, бо розумів, що не може залишити підрозділ без медика.
— Коли мене евакуювали, наш начмед батальйону повідомив, що всі поранені, кому я надавав допомогу, доїхали до госпіталів живими, і це для мене найкраща нагорода! — радіє Максим.
Нині хлопець каже, що готовий знову воювати, але отримане травмування поки не дозволяє виконувати завдання на тому рівні, як це було раніше, тож доведеться ще трохи себе обмежувати в навантаженнях.
Фото автора
