Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Кілька місяців тому російські пропагандисти смакували сюжетом про знищення радіолокаційної станції (РЛС) 5Н63С українських зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) С-300ПС. Проте днями остаточно з’ясувалося, що все було трохи не так. Точніше, зовсім не так.
Тоді пропагандисти розповіли, що російський баражуючий боєприпас «Ланцет» атакував українські комплекси С-300ПС та успішно їх знищив. Проте вже за кілька днів з’явилася болюча для російських операторів дронів-камікадзе інформація, що комплекс був «рідний». Експерти запропонували дві версії перебування російського С-300 у тому районі: ЗРК підсилював пошарпану ППО окупантів у Херсонській області або завдавав терористичних ударів по населених пунктах у режимі «земля-земля».
Нові опубліковані фотографії показують, що знищений ЗРК перебував у небоєготовому та взагалі жахливому стані ще до удару безпілотника, а детальний аналіз фахівців Ukraine Weapons Tracker виявив відсутність окремих важливих деталей комплексу.
Українські військові експерти допускають, що найвірогідніше пояснення — росіяни виставили С-300 для виманювання на це «опудало» дорогих протирадіолокаційних ракет. Версію про макет замість справного ЗРК підтверджує і непотрібність радару для завдавання ударів по наземних цілях. Проте, як то кажуть, лякана ворона й куща боїться, тож неадекватні російські вояки за допомогою «Ланцетів» уразили власну хибну ціль, і навіть не один раз, а двічі.
