Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
…Кремлівський карлик і в цьому питанні не став оригінальним, а просто повторив те, що до нього робили царі й вусатий упир сталін. Він цинічно змінює етнічний склад населення українського Криму через його масове заселення громадянами рф. Позаяк, за деякимим даними, за останні понад 8 років туди переїхало для постійного проживання близько мільйона росіян. Насамперед це люди з віддалених і депресивних районів. Розрахунок кремля був примітивним, але дієвим: ці затуркані люди далі своїх сіл і райцентрів ніколи й ніде не були, а про відвідини сонячного півострова і не мріяли. Зрозуміло, що московія переселила їх сюди виключно заради якомога скорішого зросійщення півострова, хоча етнічних росіян там і до того завжди вистачало.
У серпні 1933 року лазар каганович, який входив у найближче оточення сталіна і вважається одним із організаторів Голодомору, писав вождю: «Ви запитували, яке оперативне завдання ми дали Переселенчому комітету на 1933 рік. Ми йому дали завдання переселити на Україну 15-20 тисяч сімейств. Без нас, росіян, Україні не обійтися». А вячеслав молотов, теж вірний пес сталіна, заявляв, що «росіяни їдуть на Україну за кращим життям».
Тож вимираючі українські села почали заселятися росіянами. Задля пього Рада народних комісарів наіть видала секретну постанову «Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників». І лише протягом кількох місяців до України з росії відправили понад 300 ешелонів із переселенцями! москва асигнувала на їхні потреби понад 15 мільйонів рублів. З цієї суми 10 мільйонів видали як «допомогу особливо нужденним».
У Державному архіві СБУ збереглися документи, які свідчать про те, що найбільше етнічних росіян осіло на Донеччині, Луганщині, Дніпропетровщині й Харківщині. Не дарма тодішній головний чекіст Харківщини заявив, що Голодомор спричинив «зміну етнографічного матеріалу». А італійський консул у Харкові Серджо Граденіго писав послу Італії в москві, що «наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. У майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де факто територією з переважно російським населенням».
— Були обрані й території, де вербували переселенців, — розповідає Ніна Лапчинська, яка до недавнього часу обіймала посаду завідувачки науково-дослідного відділу Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні». — Це Центральна чорноземна область російської федерації, нинішня смоленська область і окремі райони інших сусідніх областей.
Переселенці були поставлені у значно кращі умови, ніж те місцеве населення, що залишилося після Голодомору. Люди два роки страждали від недоїдання, останні 9 місяців просто вмирали від голоду. Але їм не тільки не надавали допомоги, їх зобов’язували відремонтувати хати померлих для приїжджих. Крім того, вони мали виділити із вирощеного врожаю стільки зерна, скільки переселенці залишили в себе в коморах вдома. Навіть, згідно з документами, забезпечити столами і табуретками.
— В одному з документів є свідчення про те, що треба було закупити для переселенців патефони за рахунок коштів місцевих колгоспів, — продовжує Ніна Лапчинська. — Для росіян відкривали спеціальні російськомовні класи, завозили пресу та книги російською. Окрім того, українці, які виїхали під час Голодомору і змогли повернутися, з’ясовували, що їхні домівки зайнято.
Коли дізнаєшся про таке «раціональне» використання коштів, коли українські селяни вмирали голодною смертю прямо на сільських вулицях, коли читаєш архівні документи, датовані 30-ми роками, доповідні записки сталіну і його відповіді на них, розумієш: цинізм, жорстокість і взагалі відсутність людських рис притаманні всім керманичам росії. Створюється враження, що всі вони діти одного батька — Івана Грозного, який вирізниявся звіриними інстинктами і навіть вбив свого сина. Правда, путін називає його «великим державником, який щиро вболівав за долю росії і росіян»!
Нині в росії багато просторікують про «братську допомогу росіян українському народу починаючи ще з 20–30-х років». Так, «допомогли», втопивши у крові Українську Народну Республіку, влаштувавши кілька голодоморів, серед яких — за своїми наслідками — самим жахливим виявився Голодомор 1932–1933 років. Допомогли і переселенням росіян у вимерлі українські села.
