На замовлення рф вони організували серію підпалів автомобілів військових та волонтерів, намагаючись перешкодити діяльності Сил оборони України. За матеріалами вироку, у липні 2024 року один із фігурантів…
Рік, що минає, безумовно, увійде в історію як період, який радикально змінив Україну і нас, українців. Безкомпромісна боротьба з жорстоким агресором, щоденні втрати й суворі випробування викликали потужну реакцію з переоцінення традиційно дискусійних питань, які турбували наше суспільство минулі тридцять років. Йдеться насамперед про ставлення до росіян та їхньої країни, до нашої минувшини, зокрема до відомих історичних постатей, а також до московського православ’я як інструмента російського імперіалізму. Про те, як змінила українців війна, які настрої нині превалюють у нашому суспільстві, ми розмовляємо з виконавчим директором фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Петром Бурковським.
— Зараз у всіх на слуху заходи, які здійснюють правоохоронці стосовно представників московського патріархату в Україні. Здається, що ці дії схвалює переважна більшість громадян України. А що говорить про це соціологія?
— Реакцію на конкретно ці події ми ще не досліджували, але можемо говорити про загальні тенденції в нашому суспільстві на підставі даних, отриманих під час соціологічного опитування, що проводив наш фонд спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в серпні. Так ось, наслідком широкомасштабного вторгнення рф став той факт, що українці різко змінили ставлення до упц московського патріархату. Нині більшість громадян України вважає упц мп інструментом російської агресії, а не суто релігійною організацією. І що більше росія і росіяни вчиняють злочинів проти нас, то жорсткішою стає позиція наших громадян стосовно цього інституту тіньового впливу рф на Україну.
Особливо радикальні зміни відбулися у настроях жителів півдня і сходу, де упц мп мала традиційно сильні позиції, і які довгі місяці перебувають під обстрілами зс рф. Наприклад, у Миколаєві майже 56 % містян нині вважають, що московський патріархат є інструментом сприяння агресії росії, а в Запоріжжі таких — 49 %. Для цих регіонів — це фантастично велика цифра!
Отже, можемо констатувати, що в населення цих регіонів відбувся справжній злам свідомості.
Також слід відзначити, що подібна тенденція спостерігається по всій Україні. В цілому ж російська церква швидко втрачає свій вплив на наших теренах і тепер являє собою «голого короля». Що не день, то більше українців розуміє, що і хто насправді стоїть за росцерквою, що це є інструмент російської агресії і він несе смерть.
Соціологія показує, що для більшості наших громадян, незалежно від їхнього віку, макрорегіону проживання, рівня освіти чи матеріального становища, упц мп є радше загрозою суверенітету країни, ніж навпаки.
— Вважається, що головною деструктивною функцією упц мп в Україні є пропаганда в інтересах російської влади. Наскільки це твердження відповідає дійсності?
— Те, що упц мп є одним із ключових підрозділів у структурі роспропаганди — невідпорний факт. Особисто я досліджував шляхи, якими російська пропаганда проникає в інформаційний простір України ще з грудня 2013 року, з часу Революції Гідності. Меседжі, які росія використовувала, щоб розколоти українське суспільство, особливо чітко проявлялися і фіксувалися під час першого року вторгнення — 2014-го. Їх можна поділити на три тематичні групи: це ностальгія за «величчю» срср і міфічне «братерство радянських народів»; український націоналізм (тут присутній широкий спектр маніпуляцій з дражливих тем — від мови до історичних постатей на кшталт Степана Бандери) і як антитеза до нього — триєдиний «російський народ» (росіяни, білоруси, українці); а також релігійна тематика.
Наведу такий приклад. У 2018 році, коли справа йшла до надання Україні томосу й відбувалися активні переговори між різними православними церквами щодо того, яка з них має стати основою для автокефальної помісної православної церкви, російська федерація через своїх агентів впливу, насамперед — представників упц мп, почала просувати тези, що в разі її створення на Україну чекають «релігійні війни», які відбувалися у Європі у XVI-XVII ст. Звісно, нічого такого у нас не трапилося.
Власне відтоді мене зацікавило питання — наскільки належність людини до тої чи іншої конфесії впливає на здатність чи не здатність критично сприймати повсякденну реальність, відрізняти пропаганду від фактів, фейки від фактів і так далі?
У листопаді 2020 року було отримано відповідь на нього. У східних і південних регіонах країни спільно з «Детектором медіа» та КМІС провели велике соціологічне дослідження, яке показало, що дійсно тут існує статистично значуща залежність від конфесійної належності людини.
Виявилося, що є прямий зв’язок між тим, до якої церкви людина ходить (чи ідентифікує себе її вірянином), і тим, як вона сприймає чи не сприймає різні меседжі російської пропаганди. Ми побачили, що чинник належності до певної конфесії є сильнішим, ніж чинник рідної мови в ухваленні рішення чи у сприйнятті того чи іншого твердження.
— Чи можна деталізувати інформацію про дані, на підставі яких зроблено цей висновок?
— Ми запропонували респондентам кілька тверджень, одне з яких було прямою тезою російської пропаганди, а інше — абсолютно точні факти або ж близькі до реальності. Люди, які стверджували, що є вірянами упц мп, віддавали перевагу месиджам роспропаганди.
Так, 57 % вірян упц мп вважали, що Україна веде політику утисків російської мови, а 73 % відсотки — що події на Майдані є «незаконним державним переворотом».
Згадаймо, хто ці тези виголосив першим? володимир путін.
А це вже був листопад 2020 року, вже 6 років йшла війна, у нас був при владі інший президент, однак українці й надалі цитували лідера країни-агресора. Як це можна пояснити? Лише наслідком цільової і системної роботи російської машини пропаганди.
До речі, з того ж опитування ми з’ясували, наші російськомовні громадяни (не прихожани упц мп) більш патріотичні й адекватно оцінюють реалії, аніж ті, хто ходить до упц мп.
— Переглядаючи дані опитування, звернув увагу, що прихильники упц мп водночас є палкими шанувальниками… комуністичного режиму. Дуже прикметний дисонанс, хіба ні?
— Тут і для мене, для фахівця–соціолога, міститься очевидний парадокс. Ми всі знаємо, у якому становищі перебувала церква при комуністах у срср. Радянський режим був атеїстичний, від початку свого існування проводив політику, як вони це називали, «войовничого атеїзму», за якої і церкву, і її вірян всіляко маргіналізували, упосліджували, аж до фізичного знищення. Щоправда, починаючи з 1943-1944 років, кдб/нквс повернули релігію в суспільний обіг, але взяли церкву під свій контроль (проте репресії проти священників і вірян ніколи не припинялися аж до розпаду срср).
І от опитування у листопаді 2020 показало: майже 60 % вірян упц мп вважають що політика декомунізації в Україні спрямована на «переписування» історії і заперечення «досягнень» срср.
Тобто парафіяни упц мп вважають, що насправді комунізм — це добре.
Як це може ув’язуватися з їхніми християнськими віруваннями та з тим фактом, що радянський режим чинив масові злочини проти церкви — велике питання.
Але відповідь на нього проста: тези, що в радянському союзі «все було добре», зараз, за вказівкою кремля, активно насаджують священники й ієрархія російської православної церкви в Україні. При чому ці месиджі чітко корелюють із тим, що говорить путін, із месиджами, які фсб і гру застосовують в інформаційних операціях проти України. І вони чітко відбиваються на громадській думці прихильників упц мп, і це велика проблема для нашого суспільства.
— Проте переважна більшість громадян України вже не піддається впливу російської пропаганди?
— Так, справді, і велика «заслуга» в цьому путінської «спеціальної воєнної операції». Наше дослідження, зокрема, показало, що зараз 67 % українців позитивно оцінюють розпад радянського союзу, хоч ще у 2020-му таких було 49 %. На питання «Як ви ставитесь до рішення про засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму, що здійснює політику державного терору?» позитивно відповіли 58,8 %, а два роки тому — лише 34 %.
— Ще до початку широкомасштабного вторгнення зс рф іноземні експерти з безпеки вважали, що ми зможемо вистояти у війні з росією, якщо в нас знайдеться «мільйон солдатів, готових будь-якої миті віддати життя за суверенітет своєї країни». Щоб мати таку кількість захисників нам радили «культивувати здоровий націоналізм». Нам це вдалося?
— Очевидно, що так, у нас є десятки мільйонів патріотів, готових зі зброєю в руках захищати країну.
Принагідно зауважу, що в традиції європейських демократій націоналізм як політичне явище не є чимось негативним. Насправді він є синонімом патріотизму. Сучасна Європа складається з національних держав, де той таки «здоровий націоналізм» є ниткою, яка зв’язує певні території та спільноти, які на них проживають, у єдиний організм, що й зветься державою. Це лише в російській імперській традиції націоналізм є чимось негативним. Але в цьому випадку це логічно — самоусвідомлення народу окремою нацією є тим фундаментом, на якому починається будівництво національної держави, що своєю чергою приводить до краху імперії. Європа пройшла цей шлях, на відміну від росії.
З роками частка українців, які вбачають у націоналізмі необхідність, тільки зростає, а чисельність людей, які не підтримують це судження — зменшується. Станом на 2022 рік необхідність «здорового націоналізму» вже підтримує абсолютна більшість українців (67 %) у всіх вікових групах, незалежно від статі, рівня освіти, матеріального становища чи мови повсякденного спілкування.
Наші дослідження показують, що новий український націоналізм є громадянським та інклюзивним. Так, він спирається на збереження своєї ідентичності, історії, культури, мови, але він не відкидає інших національностей, чи віросповідань. В його основі лежить повага до прав людини та прагнення зміцнити демократичні способи врядування. До речі, ті ж самі громадяни України, які вважають, що здоровий націоналізм нам потрібен, водночас дотримуються переконання, що демократія є найкращим способом урядування.
Звісно, що ці зміни тягнуть за собою переоцінення нашої минувшини, а також відомих історичних діячів змаргіналізованих радянсько-російською пропагандою. Так, нині половина мешканців України позитивно оцінюють постать Степана Бандери. Ще рік тому його прихильників було на 19 % менше.
У часи війни українці стали більш свідомими своєї національної ідентичності й готові захищати її силою і зі зброєю. Але цей націоналізм, повторюю, не є винятком, він є інклюзивним.
Хочу згадати ще один досить важливий висновок, зроблений на підставі опитування у серпні 2022 року.
Стало значно менше людей, які для відповіді на запитання соціологів «не можуть визначитися». Війна ніби кристалізувала світогляд українців — вони роблять чіткий і однозначний вибір: або ти стоїш на боці демократії та європейського вибору, або — на боці «русского міра». Але «русского міра» вже всі наїлися й зрозуміли, що це таке. Тому повернення назад не буде! І в найближчі роки, а може, й місяці, ми побачимо, як показники соцопитувань будуть надалі приростати проукраїнськими настроями. І цей процес є незворотним.
— Прикриваючи свою агресію в Криму та на Донбасі росіяни придумали такий собі пропагандистський мем «Не все так однозначно», який мав на меті запудрити мізки українцям і всьому світові, подавши напад рф на Україну як «громадянську війну». Цей інформаційний вкид спрацював у 2014 році. А як нині українці оцінюють широкомасштабне вторгнення рф?
— Нині абсолютна більшість українців переконана: росія це країна-агресор, яка умисно влаштувала війну проти України. Крім того, більшість наших співгромадян (56 %) упевнені, що «хароших рускіх» не існує — у цій злочинній війні винне не лише політичне керівництво рф, а й пересічні росіяни.
Зауважу, що серед населення окремих областей України уявлення по роль звичайних росіян у розв’язанні російсько-української війни значно стриманіше. Так, згідно з дослідженням, станом на травень 2022 року 96 % населення західних та центральних областей України вважало, що війна була ініційована політичним керівництвом росії, ще трохи більше як половина (54 %) українців покладало відповідальність за війну в Україні на всіх росіян, а 18 % згодні з тим, що війна не залежить від вибору пересічних росіян.
Відзначу, що аналіз відповідей на це запитання також дозволив нам вивести таку закономірність: що ближче проживають люди до зони конфлікту, то радикальніші в них погляди й різкіша зміна громадської думки та сприйняття зовнішньо- та внутрішньополітичних питань, зокрема щодо рф.
— Від початку війни Збройні Сили України є лідером усіх рейтингів у нашому суспільстві. Чи впливає ситуація на фронті на рівень довіри до своїх захисників?
— За великим рахунком ані воєнні успіхи, ані якісь невдачі наших Сил оборони не мають великого впливу на рівень довіри до них населення. Він стабільно високий, в межах 90 + відсотків.
Попри випробування війни й усі труднощі довіра українців до державних інституцій зростає. Найбільше за останній рік зростання зафіксовано стосовно інституцій, які займаються захистом і здійснюють оборону держави від російської навали — до Збройних Сил та до Президента України.
Коли ми подивилися, що формує таку високу довіру до влади, то побачили цікаву закономірність: серед респондентів, які абсолютно довіряють Президенту, — практично ті самі люди, які вболівають за перемогу України у війні з росією, тобто довіра до влади формується в результаті здатності державних структур боротися з російською агресією.
— І наостанок ще одне традиційно гостродискусійне запитання: як зараз наші громадяни ставляться до вступу України до НАТО?
— Війна зруйнувала багато стереотипів й успадковану від срср упередженість до Північноатлантичного альянсу теж. Дедалі більше громадян стають переконаними в тому, що тільки інтеграція з країнами Заходу, зокрема вступ до НАТО, допоможе Україні убезпечитися від майбутніх загроз із боку рф. Таких є 74 %, натомість підтримка позаблокового статусу України впала до рекордно низьких 3 %.
Сергій
Рік, що минає, безумовно, увійде в історію як період, який радикально змінив Україну і нас, українців. Безкомпромісна боротьба з жорстоким агресором, щоденні втрати й суворі випробування викликали потужну реакцію з переоцінення традиційно дискусійних питань, які турбували наше суспільство минулі тридцять років. Йдеться насамперед про ставлення до росіян та їхньої країни, до нашої минувшини, зокрема до відомих історичних постатей, а також до московського православ’я як інструмента російського імперіалізму. Про те, як змінила українців війна, які настрої нині превалюють у нашому суспільстві, ми розмовляємо з виконавчим директором фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Петром Бурковським.
— Зараз у всіх на слуху заходи, які здійснюють правоохоронці стосовно представників московського патріархату в Україні. Здається, що ці дії схвалює переважна більшість громадян України. А що говорить про це соціологія?
— Реакцію на конкретно ці події ми ще не досліджували, але можемо говорити про загальні тенденції в нашому суспільстві на підставі даних, отриманих під час соціологічного опитування, що проводив наш фонд спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в серпні. Так ось, наслідком широкомасштабного вторгнення рф став той факт, що українці різко змінили ставлення до упц московського патріархату. Нині більшість громадян України вважає упц мп інструментом російської агресії, а не суто релігійною організацією. І що більше росія і росіяни вчиняють злочинів проти нас, то жорсткішою стає позиція наших громадян стосовно цього інституту тіньового впливу рф на Україну.
Особливо радикальні зміни відбулися у настроях жителів півдня і сходу, де упц мп мала традиційно сильні позиції, і які довгі місяці перебувають під обстрілами зс рф. Наприклад, у Миколаєві майже 56 % містян нині вважають, що московський патріархат є інструментом сприяння агресії росії, а в Запоріжжі таких — 49 %. Для цих регіонів — це фантастично велика цифра!
Отже, можемо констатувати, що в населення цих регіонів відбувся справжній злам свідомості.
Також слід відзначити, що подібна тенденція спостерігається по всій Україні. В цілому ж російська церква швидко втрачає свій вплив на наших теренах і тепер являє собою «голого короля». Що не день, то більше українців розуміє, що і хто насправді стоїть за росцерквою, що це є інструмент російської агресії і він несе смерть.
Соціологія показує, що для більшості наших громадян, незалежно від їхнього віку, макрорегіону проживання, рівня освіти чи матеріального становища, упц мп є радше загрозою суверенітету країни, ніж навпаки.
— Вважається, що головною деструктивною функцією упц мп в Україні є пропаганда в інтересах російської влади. Наскільки це твердження відповідає дійсності?
— Те, що упц мп є одним із ключових підрозділів у структурі роспропаганди — невідпорний факт. Особисто я досліджував шляхи, якими російська пропаганда проникає в інформаційний простір України ще з грудня 2013 року, з часу Революції Гідності. Меседжі, які росія використовувала, щоб розколоти українське суспільство, особливо чітко проявлялися і фіксувалися під час першого року вторгнення — 2014-го. Їх можна поділити на три тематичні групи: це ностальгія за «величчю» срср і міфічне «братерство радянських народів»; український націоналізм (тут присутній широкий спектр маніпуляцій з дражливих тем — від мови до історичних постатей на кшталт Степана Бандери) і як антитеза до нього — триєдиний «російський народ» (росіяни, білоруси, українці); а також релігійна тематика.
Наведу такий приклад. У 2018 році, коли справа йшла до надання Україні томосу й відбувалися активні переговори між різними православними церквами щодо того, яка з них має стати основою для автокефальної помісної православної церкви, російська федерація через своїх агентів впливу, насамперед — представників упц мп, почала просувати тези, що в разі її створення на Україну чекають «релігійні війни», які відбувалися у Європі у XVI-XVII ст. Звісно, нічого такого у нас не трапилося.
Власне відтоді мене зацікавило питання — наскільки належність людини до тої чи іншої конфесії впливає на здатність чи не здатність критично сприймати повсякденну реальність, відрізняти пропаганду від фактів, фейки від фактів і так далі?
У листопаді 2020 року було отримано відповідь на нього. У східних і південних регіонах країни спільно з «Детектором медіа» та КМІС провели велике соціологічне дослідження, яке показало, що дійсно тут існує статистично значуща залежність від конфесійної належності людини.
Виявилося, що є прямий зв’язок між тим, до якої церкви людина ходить (чи ідентифікує себе її вірянином), і тим, як вона сприймає чи не сприймає різні меседжі російської пропаганди. Ми побачили, що чинник належності до певної конфесії є сильнішим, ніж чинник рідної мови в ухваленні рішення чи у сприйнятті того чи іншого твердження.
— Чи можна деталізувати інформацію про дані, на підставі яких зроблено цей висновок?
— Ми запропонували респондентам кілька тверджень, одне з яких було прямою тезою російської пропаганди, а інше — абсолютно точні факти або ж близькі до реальності. Люди, які стверджували, що є вірянами упц мп, віддавали перевагу месиджам роспропаганди.
Так, 57 % вірян упц мп вважали, що Україна веде політику утисків російської мови, а 73 % відсотки — що події на Майдані є «незаконним державним переворотом».
Згадаймо, хто ці тези виголосив першим? володимир путін.
А це вже був листопад 2020 року, вже 6 років йшла війна, у нас був при владі інший президент, однак українці й надалі цитували лідера країни-агресора. Як це можна пояснити? Лише наслідком цільової і системної роботи російської машини пропаганди.
До речі, з того ж опитування ми з’ясували, наші російськомовні громадяни (не прихожани упц мп) більш патріотичні й адекватно оцінюють реалії, аніж ті, хто ходить до упц мп.
— Переглядаючи дані опитування, звернув увагу, що прихильники упц мп водночас є палкими шанувальниками… комуністичного режиму. Дуже прикметний дисонанс, хіба ні?
— Тут і для мене, для фахівця–соціолога, міститься очевидний парадокс. Ми всі знаємо, у якому становищі перебувала церква при комуністах у срср. Радянський режим був атеїстичний, від початку свого існування проводив політику, як вони це називали, «войовничого атеїзму», за якої і церкву, і її вірян всіляко маргіналізували, упосліджували, аж до фізичного знищення. Щоправда, починаючи з 1943-1944 років, кдб/нквс повернули релігію в суспільний обіг, але взяли церкву під свій контроль (проте репресії проти священників і вірян ніколи не припинялися аж до розпаду срср).
І от опитування у листопаді 2020 показало: майже 60 % вірян упц мп вважають що політика декомунізації в Україні спрямована на «переписування» історії і заперечення «досягнень» срср.
Тобто парафіяни упц мп вважають, що насправді комунізм — це добре.
Як це може ув’язуватися з їхніми християнськими віруваннями та з тим фактом, що радянський режим чинив масові злочини проти церкви — велике питання.
Але відповідь на нього проста: тези, що в радянському союзі «все було добре», зараз, за вказівкою кремля, активно насаджують священники й ієрархія російської православної церкви в Україні. При чому ці месиджі чітко корелюють із тим, що говорить путін, із месиджами, які фсб і гру застосовують в інформаційних операціях проти України. І вони чітко відбиваються на громадській думці прихильників упц мп, і це велика проблема для нашого суспільства.
— Проте переважна більшість громадян України вже не піддається впливу російської пропаганди?
— Так, справді, і велика «заслуга» в цьому путінської «спеціальної воєнної операції». Наше дослідження, зокрема, показало, що зараз 67 % українців позитивно оцінюють розпад радянського союзу, хоч ще у 2020-му таких було 49 %. На питання «Як ви ставитесь до рішення про засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму, що здійснює політику державного терору?» позитивно відповіли 58,8 %, а два роки тому — лише 34 %.
— Ще до початку широкомасштабного вторгнення зс рф іноземні експерти з безпеки вважали, що ми зможемо вистояти у війні з росією, якщо в нас знайдеться «мільйон солдатів, готових будь-якої миті віддати життя за суверенітет своєї країни». Щоб мати таку кількість захисників нам радили «культивувати здоровий націоналізм». Нам це вдалося?
— Очевидно, що так, у нас є десятки мільйонів патріотів, готових зі зброєю в руках захищати країну.
Принагідно зауважу, що в традиції європейських демократій націоналізм як політичне явище не є чимось негативним. Насправді він є синонімом патріотизму. Сучасна Європа складається з національних держав, де той таки «здоровий націоналізм» є ниткою, яка зв’язує певні території та спільноти, які на них проживають, у єдиний організм, що й зветься державою. Це лише в російській імперській традиції націоналізм є чимось негативним. Але в цьому випадку це логічно — самоусвідомлення народу окремою нацією є тим фундаментом, на якому починається будівництво національної держави, що своєю чергою приводить до краху імперії. Європа пройшла цей шлях, на відміну від росії.
З роками частка українців, які вбачають у націоналізмі необхідність, тільки зростає, а чисельність людей, які не підтримують це судження — зменшується. Станом на 2022 рік необхідність «здорового націоналізму» вже підтримує абсолютна більшість українців (67 %) у всіх вікових групах, незалежно від статі, рівня освіти, матеріального становища чи мови повсякденного спілкування.
Наші дослідження показують, що новий український націоналізм є громадянським та інклюзивним. Так, він спирається на збереження своєї ідентичності, історії, культури, мови, але він не відкидає інших національностей, чи віросповідань. В його основі лежить повага до прав людини та прагнення зміцнити демократичні способи врядування. До речі, ті ж самі громадяни України, які вважають, що здоровий націоналізм нам потрібен, водночас дотримуються переконання, що демократія є найкращим способом урядування.
Звісно, що ці зміни тягнуть за собою переоцінення нашої минувшини, а також відомих історичних діячів змаргіналізованих радянсько-російською пропагандою. Так, нині половина мешканців України позитивно оцінюють постать Степана Бандери. Ще рік тому його прихильників було на 19 % менше.
У часи війни українці стали більш свідомими своєї національної ідентичності й готові захищати її силою і зі зброєю. Але цей націоналізм, повторюю, не є винятком, він є інклюзивним.
Хочу згадати ще один досить важливий висновок, зроблений на підставі опитування у серпні 2022 року.
Стало значно менше людей, які для відповіді на запитання соціологів «не можуть визначитися». Війна ніби кристалізувала світогляд українців — вони роблять чіткий і однозначний вибір: або ти стоїш на боці демократії та європейського вибору, або — на боці «русского міра». Але «русского міра» вже всі наїлися й зрозуміли, що це таке. Тому повернення назад не буде! І в найближчі роки, а може, й місяці, ми побачимо, як показники соцопитувань будуть надалі приростати проукраїнськими настроями. І цей процес є незворотним.
— Прикриваючи свою агресію в Криму та на Донбасі росіяни придумали такий собі пропагандистський мем «Не все так однозначно», який мав на меті запудрити мізки українцям і всьому світові, подавши напад рф на Україну як «громадянську війну». Цей інформаційний вкид спрацював у 2014 році. А як нині українці оцінюють широкомасштабне вторгнення рф?
— Нині абсолютна більшість українців переконана: росія це країна-агресор, яка умисно влаштувала війну проти України. Крім того, більшість наших співгромадян (56 %) упевнені, що «хароших рускіх» не існує — у цій злочинній війні винне не лише політичне керівництво рф, а й пересічні росіяни.
Зауважу, що серед населення окремих областей України уявлення по роль звичайних росіян у розв’язанні російсько-української війни значно стриманіше. Так, згідно з дослідженням, станом на травень 2022 року 96 % населення західних та центральних областей України вважало, що війна була ініційована політичним керівництвом росії, ще трохи більше як половина (54 %) українців покладало відповідальність за війну в Україні на всіх росіян, а 18 % згодні з тим, що війна не залежить від вибору пересічних росіян.
Відзначу, що аналіз відповідей на це запитання також дозволив нам вивести таку закономірність: що ближче проживають люди до зони конфлікту, то радикальніші в них погляди й різкіша зміна громадської думки та сприйняття зовнішньо- та внутрішньополітичних питань, зокрема щодо рф.
— Від початку війни Збройні Сили України є лідером усіх рейтингів у нашому суспільстві. Чи впливає ситуація на фронті на рівень довіри до своїх захисників?
— За великим рахунком ані воєнні успіхи, ані якісь невдачі наших Сил оборони не мають великого впливу на рівень довіри до них населення. Він стабільно високий, в межах 90 + відсотків.
Попри випробування війни й усі труднощі довіра українців до державних інституцій зростає. Найбільше за останній рік зростання зафіксовано стосовно інституцій, які займаються захистом і здійснюють оборону держави від російської навали — до Збройних Сил та до Президента України.
Коли ми подивилися, що формує таку високу довіру до влади, то побачили цікаву закономірність: серед респондентів, які абсолютно довіряють Президенту, — практично ті самі люди, які вболівають за перемогу України у війні з росією, тобто довіра до влади формується в результаті здатності державних структур боротися з російською агресією.
— І наостанок ще одне традиційно гостродискусійне запитання: як зараз наші громадяни ставляться до вступу України до НАТО?
— Війна зруйнувала багато стереотипів й успадковану від срср упередженість до Північноатлантичного альянсу теж. Дедалі більше громадян стають переконаними в тому, що тільки інтеграція з країнами Заходу, зокрема вступ до НАТО, допоможе Україні убезпечитися від майбутніх загроз із боку рф. Таких є 74 %, натомість підтримка позаблокового статусу України впала до рекордно низьких 3 %.
