Останнім часом кількість ворожих ударів по українських логістичних компаніях та транспортній інфраструктурі помітно зросла. російські блогери, «воєнкори» та пропагандистські медіа активно беруться за легітимізацію…
14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ця дата відзначається щорічно у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком. День пам’яті встановлено в Україні «…з метою гідного відзначення мужності, самовідданості та високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС…» згідно з Указом Президента України «Про День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» від 10 листопада 2006 р. № 945/2006.
AрміяInform поспілкувалась з людиною, яка з першого дня організовувала і безпосередньо брала участь у заходах з убезпечення від наслідків тієї катастрофи не лише населення України, а й без перебільшення — усього світу. Про ті вікопомні дні розповів нині генерал-лейтенант у відставці, перший командувач внутрішніми військами Незалежної України Володимир Борисенко.
— Дата 26 квітня 1986 року… чим вона пам’ятна саме для вас?
— 1986 року я очолював відділ з охорони атомних станцій та особливо важливих об’єктів управління внутрішніх військ по Українській та Молдовській рср. Тобто у моїх обов’язках була організація забезпечення охорони та оборони цих об’єктів. Після того, як надійшла інформація про займання і вибух на 4-му енергоблоці ЧАЕС, я за наказом начальника внутрішніх військ генерал -лейтенанта Миколи Алекса разом з оперативною групою і зведеним загоном військовослужбовців виїхав до військової частини, що охороняла атомну станцію. І вже до 12-ї години дня перший зведений загін, що складався зі 105 військовослужбовців внутрішніх військ, розпочав несення патрульної служби безпосередньо на атомній станції та охороні периметра цього об’єкта в нових, екстремальних умовах.
— Про що ви тоді говорили з колегами, про що думали тієї трагічної ночі?
— У той перший день для всіх нас, військовослужбовців підрозділу охорони станції, основним було питання захисту здоров’я і життя людей. Для цього була затверджена нова система охорони: зменшена чисельність вартових у караулах та час перебування на варті.
Як люди військові, на той час у навчальних закладах ми вивчали наслідки застосування ядерної зброї під час війни. А саме — ударної хвилі, радіоактивного випромінювання та проникаючої радіації. І наші знання про захист від цього невидимого ворога були обмежені лише військовим аспектом. А ось те, що стосувалося мирного атома, тут багато було нам невідомо. Фактично ми не були підготовлені до тих подій. Могли лише щось теоретичне сказати про вражаючі чинники.
Наші підрозділи знали, як треба діяти у надзвичайних ситуаціях. Були створені спеціальні укриття в караульних приміщеннях, периметрах та на самій атомній станції.
— Ви та ваші товариші по службі фактично тоді якщо не врятували світ, то максимально мінімізували наслідки аварії. Вдячні люди називали та називають вас Героями-чорнобильцями. А самі ви як тоді оцінювали свою бойову роботу?
— У тому далекому, а нині 1986-му, ми не вважали, що робимо щось надприродне. Ми просто виконували свої службові обов’язки. Всі усвідомлювали небезпеку для життя, яка існувала після аварії. Офіцери й прапорщики, які виконували завдання в безпосередній близькості до станції і патрулювали 10-кілометрову зону, знали, що отримавши дозу радіації більше ніж 25 бер, ти прирікаєш свій організм на хворобу.
Але як командири, так і рядові солдати, але це були й військовослужбовці строкової служби, зовсім молоді хлопці, всі діяли мужньо. Ніхто не допускав слабкості духа. І не було жодного випадку, щоб хтось сказав, що відмовляється виконати наказ.
— 36 років минуло з моменту завершення головного етапу ліквідації аварії на ЧАЕС та зведення першого саркофага над 4-м енергоблоком. Але й сьогодні маємо серйозні проблеми з ядерними об’єктами на території України. Насамперед через вторгнення ворога на наші атомні станції.
— Тоді, 1986-го року, ми не думали про ядерний тероризм. Наразі необхідно постійно враховувати цей фактор. Виходячи з того, що відбувалося під час початку російського вторгнення в Україну та окупації загарбниками зони Чорнобильської АЕС та самої ЧАЕС, нинішніх дій ворога на Запорізькій АЕС, можу сказати, що уроків та висновків із тієї трагедії у Чорнобилі багатьма людьми зроблено не було.
