Не таємниця, що росіяни почали дуже серйозну роботу з повернення власної техніки з країн третього світу «Українці показують просто феноменальні успіхи в частині винищення…
З початком російсько-української війни в інформаційному просторі агресора набув особливого статусу та ваги відносно новий прошарок гравців — так звані військкори. Під ними розуміють неформальну соціальну групу російських журналістів, блогерів, інших медійників, які висвітлюють війну, позиціонуючи себе як незалежне експертне середовище, яке начебто надає інформацію з першоджерел, без цензури, має водночас необхідні компетенції висвітлення воєнних дій та часто перебуває безпосередньо в епіцентрі подій. Дуже скоро зазначена група отримала репутацію певного рівня суб’єктності та впливовості на життя російської влади й суспільства. Тож АрміяInform вирішила розібратися, про що ж ідеться насправді.
З цього приводу у зведенні Інституту вивчення війни (ISW) за підсумками 20 листопада були опубліковані результати окремого дослідження. Його автори вважають, що через численні прорахунки та невдачі зс рф у війні проти України російський диктатор володимир путін змушений ураховувати позицію російської спільноти «військкорів», які стали нібито «окремим голосом» від державної пропаганди.
У наведеному вище аналізі експерти з ISW оцінюють кількість спільноти «військкорів» у понад 500 авторів та вважають, що вони «стали в росії авторитетним джерелом інформації про війну», маючи водночас переважно радикальні провоєнні та націоналістичні погляди. Зростання їхньої ваги зумовлюється наявністю тісних контактів (часто неформальних) зі структурами зс рф, приватними військовими компаніями, незаконними збройними формуваннями так званих лнр та днр, а також безпосереднім доступом у райони бойових дій.
Експерти помітили, що російська влада де-факто дозволила зазначеній спільноті «військкорів» зайняти нібито незалежну (у порівнянні з державними та іншими провладними інформаційними ресурсами) позицію щодо висвітлення російсько-української війни та інших пов’язаних тем. Факт одночасного посилення в рф цензури та репресій для охочих порушити заборони на інформацію нікого не мають вводити в оману. Насправді обмеження поширюється лише на тих, хто намагається бути незалежним від кремля. «Карт-бланш» для «військкорів» лише підтверджує цю тезу: їхня «творча свобода» є штучною, контрольованою та дозованою. Спільнота «військкорів» за своїм складом досить різнорідна: є прихильники офіційної влади, є критики лише військового командування (дуже зручно мати такий рупор для відвернення уваги від реальних причин невдач), є незначна частина тих, хто в межах дозволеного звинувачує в проблемах росії вище керівництво рф.
Варто акцентувати, що у своїй масі «військкори» підтримують війну проти України, а їхня критика переважно спрямована не на її припинення, а на пошук винних у помилках, провалах і втратах. Втім, у своїй країні вони стали неформальною професійною групою, яка набула певної суб’єктності та власного голосу, який сприймається цільовими аудиторіями як щось незалежне й відмінне від структурованої офіційної подачі інформації про війну з боку державних органів.
Говорити про незалежність «військкорів» від російської влади смішно. Персональний аналіз цієї спільноти (наприклад, за матеріалами російського порталу The Bell) дав змогу виявити їхні стійкі зв’язки з професійним минулим у державних органах та ЗМІ. Наприклад, засновник відомого Telegram-каналу «Рыбарь» із мільйоном підписників — це колишній співробітник пресслужби міноборони росії. Багато інших «військкорів» у минулому також були співробітниками державних медіа.
Логічним поясненням умовної «свободи» для військкомів є потреба влади тримати під інформаційним впливом і контролем частину російського суспільства, яка сповідує націоналістичну ідеологію та/або є активними прихильниками так званого великого історичного минулого росії. «Військкори» для такої аудиторії позиціонуються як об’єктивні джерела на проросійських позиціях, адже вони критикують воєнні невдачі й особливо ефективність військового керівництва, які своїми діями ставлять під сумнів «велич» росії та її армії.
На підтвердження націоналістичних засад руху «військкорів» є часте згадування та цитування ідеологів і активістів «русского мира» та націоналізму, як-от олександр дугін, олександр любимов, захар прілєпін, едуард лимонов тощо.
Логічно припустити, що російським «силовикам» некомфортно бути під «прицілом» критики «військкорів». Але спроби оборонного відомства щодо цензури, обмежень їхнього доступу до районів бойових дій та інших перешкоджань «творчій діяльності» були швидко мінімізовані з боку кремля.
Отже, є підстави зробити деякі висновки:
1. кремль та мо рф втратили довіру частини росіян щодо правдивості офіційної інформації. Тому влада змушена покладатися на джерела, інформацію від яких суспільство вважає справжньою.
2. Швидка адаптація кремля на формування в рф інформаційного суспільства та набуття популярності нових медіатехнологій.
Довідково: Російський центр медіастатистики Brand Analytics провів дослідження, за результатами якого встановлено, що з 24 лютого по 1 жовтня поточного року кількість російських блогерів у Telegram збільшилася на 58 % за одночасного зменшення рівня використання соціальних мереж Instagram та Twitter, які заборонені в рф.
3. Попри існування «роскомнадзору», механізмів цензури та репресій, повністю забезпечити закриття та контроль інформаційного простору, вибудувати «інформаційну парасольку» в масштабах величезної країни на тривалий час практично неможливо.
4. «Військкори» стали результатом цілком логічного та очікуваного пошуку з боку влади, умовно кажучи, нових форм присутності провладних позицій та наративів в інформаційному просторі у форматах, які для основної маси російського населення не викликають відрази або недовіри.
5. У будь-якому разі мова йде лише про технології керованого надання інформації з боку влади й жодним чином не про зміни державної ідеології чи підходів до війни проти України.
6. Про гарантоване підпорядкування та відданість «військкорів» російській владі мова також не йде. Історія свідчить, що аналогічні спільноти дуже часто виходили з-під контролю своїх «творців» і ставали деструктивною силою. Цитуючи одну відому історичну постать, зрада з боку таких персонажів — це лише питання часу.
7. Разом із тим небезпека полягає в тому, що значна частина «військкорів» налаштована на просування націоналістичних позицій і так званих цінностей «русского мира».
Підсумовуючи, варто зазначити небезпеку ілюзії, що так звані військкори є повністю незалежні від російської влади. Їх треба розглядати лише як один із різновидів інформаційної зброї в гібридній війні проти України та цивілізованого світу. Навряд чи вони донесуть до російського суспільства правду про війну й точно не сприятимуть внутрішньому антивоєнному розколу та розхитуванню російського суспільства.
