Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Ярослав з тих військових, для кого війна насамперед — робота. Спокійний, усміхнений, сильний.
Сам про себе каже: «Я 1974-го року народження. Відслужив строкову у прикордонних військах. До війни працював у Києві механіком будівельно-оздоблювальних машин. Зводив житлові будинки. Взагалі, я ніколи в житті не сидів без роботи більше ніж два тижні».
Усе змінилося у 2014-му році з початком війни. Ярослав став до лав Збройних Сил України. Брав участь в АТО до 2016 року на півдні Донеччини — Широкине, Водяне… Спеціалізувався на саморобних вибухових пристроях. До 2018-го уже відслужив 5 контрактів по пів року.
— Треба давати дорогу молодим, тому в 2018-му я повернувся до цивільного життя. Знову працював, аж до 24 лютого, коли полетіли перші ракети. Далі зібрав рюкзак і пішов до військкомату, бачу — там черга стоїть, осіб 400. 27 лютого я був уже вдягнутий, взутий, з автоматом. Потрапив у артилерійську бригаду. Справа для мене була новою, але будь-який досвід приходить поступово. З кінця березня уже вміли стріляти з усього. Якщо ти цього прагнеш, все вийде, — каже захисник.
Зі своєю бригадою Ярослав брав участь у боях під Києвом, Охтиркою, поблизу Харкова.
— Бої були важкими. Часто виникала необхідність майже миттєво реагувати на зміну обстановки, — розповідає Ярослав. — Пам’ятаю, як рашисти, намагаючись відбити наступ наших військ, почали висування резерву. Одночасно почали працювати їхні РСЗВ. Завдяки доповідям розвідників наша батарея швидко змінила позицію і ми рознесли цей резерв ущент. Іншого разу ми прикривали відхід піхотинців — була досить складна ситуація, працювали по різних цілях, на різних зарядах. Стріляли так, що доводилось поливати гармати водою, щоб «клина не зловити». Але потім було дуже приємно, коли піхота, зустрічаючи нас, тиснула руки і казала: «поки ви стріляли, ми забрали своїх».
— Я розумію, що уже не молодий, моя основна задача як сержанта — все організовувати. Пройшов курси лідерства, і це був для мене дуже корисний досвід. Робота сержанта, по суті, однакова, що в піхоті, що в артилерії. Наприклад, нині можу замінити майже кожного в розрахунку, крім навідника. І снаряд дошлю, і знаю, як зменшити чи додати заряд… Ми кошмаримо рашистів постійно. Накриваємо, кого треба. Завдяки новому програмному забезпеченню навчилися вражати рухомі цілі. Є на тому боці такі майстри, що на машини ставлять АГСи і намагаються обстрілювати наші позиції. Так от, ми вже навчилися і їх відловлювати і нищити… Під час наступу наша батарея працювала по складах з боєприпасами, з пально-мастильними матеріалами. Коли ти послав снаряд і бачиш, що після цього два дні у ворога ще горить, це прекрасно. Мені це цікаво, я просто роблю свою роботу, і ми виконуємо свої задачі, — додав артилерист.
