У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Населений пункт Кам’янка, заснований понад 300 років тому, розташовується за кілька кілометрів від Ізюма обабіч траси Харків- Довжанський. У 15 км від центру села проходить адміністративний кордон з Донеччиною.
До широкомасштабної навали орків це невелике селище жило і активно розвивалося — тут працювала молочно-товарна ферма, рибне господарство тощо. А за кілька років Кам’янка повинна була стати центром найбільшого в Україні геологічного парку: в давні часи на території села перебували племена гунів, скіфів, половців. Археологи знайшли тут вісім неолітичних поселень, курганний могильник, на якому в 15 курганах розкопано понад 70 поховань ямної, катакомбної та зрубної культур III-І тисячоліття до н. е. та поселення салтівської культури VIII- X століття н. е., на обривах висотою до 50 метрів фахівці вивчали строкаті глини, черепашкові вапняки юрського періоду, що містять велику кількість залишків різних молюсків, коралів, голок морських їжаків, водоростей.
І якщо до 24 лютого цього року мальовнича долина, в якій розташовувалося селище, приваблювало красою природи туристів та любителів яскравих фото, то тепер сюди їдуть, аби зафіксувати злочини росіян проти кам’янчан, а місцину, в якій розташовувався населений пункт, без перебільшення можна назвати Долиною смерті — Кам’янка стерта з обличчя землі, а приблизно 1200 його мешканців залишилися без даху та вимушені шукати тимчасового прихистку в інших містах України та за кордоном.
За словами очевидців, 26 лютого цього року в результаті ворожого влучання в газопровід тут зникло газопостачання, на початку березня селище остаточно занурилося в темряву — пропала електрика, мобільний зв’язок…
По населеному пункту працювали ворожа артилерія, танки, міномети. А з 3 березня росія почала завдавати авіаударів, кількість яких збільшувалася щоденно в геометричній прогресії — спочатку це було 4-6 авіабомб, потім 30. На момент 12 березня окупанти скинули на Кам’янку понад 100 авіабомб… Не нехтували росіяни і фосфорними снарядами — домівки безвинних українців згоряли за лічені хвилини. Кількість загиблих мешканців і досі невідома — цифра може сягати кількох десятків осіб.
З 13 березня селище опинилося під російською окупацією, яка тривала аж до початку березня цього року…
Їдемо автострадою Харків-Довжанське. Проїжджаємо Ізюм та рухаємося вздовж полів. З тієї кількості знищеної ворожої техніки, яка зустрічається обабіч дороги, стає зрозуміло, що тут точилися запеклі бої. Поблизу місць найбільшого скупчення рашистського металобрухту встановлені прапори — державний жовто-блакитний, а поряд з ним – стяг Окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, яка брала активну участь у звільненні Ізюмщини.
На в’їзді до Кам’янки на узбіччі дороги помічаємо вигорілий рашистський танк. Він стоїть на висоті — селище перед ним, як на долоні, а його башта направлена у бік населеного пункту. Зручна позиція для того, щоб влучно бити по беззахисних жителях – в найкращих традиціях «руського міра»! Але наші ЗСУ помстилися, відправивши екіпаж рашистів горіти у пеклі — в прямому сенсі цього слова!
Наважуємося пройтися лише двома вулицями Кам’янки. Червоні покажчики з написом «міни» нагадують нам, що рухатися вглиб населеного пункту небезпечно.
У селищі не вціліло жодного будинку. Комусь пощастило більше — «лише» зруйнований дах та вікна, що вилетіли, (а таких значно менша частина), в когось від домівки залишилася лише купа будівельного мусора…
У найбільш вцілілих будинках знаходимо сліди перебування росіян: розкиданий мотлох, залишки пайків й продуктів, приготовлена, але так й забута для вивезення вкрадена побутова техніка і навіть купа кінескопів, обмальовані літерами «Z» стіни будівель. Який вже за рахунком відвіданий мною деокупований населений пункт, а картина скрізь однакова!
В одному з обійсть чуємо шум. До нас виходить Василь. Він тимчасово повернувся додому, аби приготувати вулики з бджолами до зими. Розповідає, що до широкомасштабної війни займався бджільництвом. Але, як буде наступного року — не знає.
Чоловік ділиться, що виїхав з Кам’янки, де прожив все життя та побудував два будинки, на початку березня. Вже незабаром до його домівки заїхали орки.
— Вони просто зіпсували моє майно! Розтрощили все, що вціліло після авіанальотів, зокрема, побутову техніку і медогонне обладнання!
Як далі жити, Василь не знає — розуміє, що селище наразі непридатне до житла — ані газу, ані електрики, ані води. А відновлювати комунікації поки немає сенсу — мешканцям просто немає куди повертатися. На зиму планує їхати до родичів на Західну Україну, з собою забере дворового пса Жужу. А далі час покаже…
Після недовго спілкування йдемо далі. Василь зупиняє нас криком та попереджає не вештатися по подвір’ях — каже, рашисти залишили багато розтяжок, а в траві розкидані «пелюстки».
А на трасі, яка проходить повз Кам’янку, вже тривають відновлювальні роботи. Працівники автодору знімають потрощене обстрілами асфальтне покриття та кладуть нове. Картина викликає дисонанс, адже ремонт триває на тлі підбитого ворожого танка, який ще не прибрали з поля бою!
На зміну дисонансу приходить гордість за нашу націю — не встигли тут закінчитися бойові дії, а наші люди вже поспішають відремонтувати, відновити, повернути до звичного життя! Українці — герої, і вони довели це як в боях з окупантами, так і в тилу!
Фото автора
