Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Головний сержант батальйону окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого майстер-сержант Сергій Скороход встиг випробувати себе у різних видах службової діяльності.
— Після строкової служби я пропрацював півтора року в органах внутрішніх справ, потім звільнився та знову повернувся до ЗСУ — вже контрактником, — розповідає Сергій. — У 2008 році набув досвіду виконання завдань у складі українського миротворчого контингенту в Косові. Потім, у зв’язку зі скороченням військової частини, знову звільнився та пішов у Державну прикордонну службу — тож 2014 рік зустрів на Луганщині у складі мотоманевреної групи Західного регіонального управління. По закінченню контракту з прикордонниками вирішив повернутися до ЗСУ.
Коментуючи свою службу, хлопець каже, що у порівнянні з іншими силовими структурами, у Збройних Силах йому подобається найбільше. Тож після нашої перемоги залишати військову службу не збирається.
— Уся моя родина пов’язана з державною службою. Мій дід служив в армії, а батько після строкової працював у МВС. Тож і моя доля, як кажуть, була визначена, — усміхається Сергій. — Широкомасштабне вторгнення я зустрів у навчальному центрі, де опановував нові стандарти роботи сержантського складу під керівництвом іноземних інструкторів. Свого часу я навчався ще за старою системою, тож для особистого розвитку цікаво було почерпнути щось нове.
Будь-який головний сержант насамперед відповідає за роботу сержантського складу свого підрозділу.
— Коли був головним сержантом бригади, я здебільшого знаходився поруч з командиром та супроводжував його під час роботи у підрозділах. Він працював з офіцерами, а я з сержантами. Один із напрямків — це узагальнення та передача бойового досвіду, — ділиться майстер-сержант. — За роки війни роль і місце сержантів в українській армії дуже змінилися. Раніше, у зв’язку з постійними скороченнями чисельності військових частин, сержант майже нічим не відрізнявся від солдата. Він не був молодшим командиром — він був виконавцем, а на господарчих роботах іноді працював навіть разом із прапорщиками та офіцерами. Після 2014 року сержантський корпус почав «підійматися з попелу», як птах фенікс.
Дійсно, за ці роки у військових частинах було введено посади головних сержантів, розроблено відповідні функціональні обов’язки, а ставлення до них суттєво змінилося.
— Завдяки змінам та наполегливій праці сержантів стали бачити у зовсім іншому світлі. Змінилося саме ставлення від «старший куди відправлять» до молодшого командира, якому можна поставити завдання, а він його усвідомить та спланує і забезпечить виконання, — підкреслює Сергій. — Тобто з людини з «личками», сержанти поступово перетворилися у помічників офіцерів, до думки яких прислуховуються та враховують навіть при плануванні бойових завдань. Зараз сержант має право висловити свою думку і його обов’язково вислухають — раніше такого не було.
Закінчуючи розмову, хлопець каже, що він та його підрозділ налаштовані тільки нашу перемогу, бо інше їх не влаштовує!
Фото автора
