«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
З 7 грудня кияни зможуть переглянути банерну виставку «Дух свободи нас в нас родить. Сковорода і ми», присвячену 300-річному ювілею від дня народження видатного українського філософа. У столиці її мають розмістити на Контрактовій площі у сквері між виходом із метро на вулиці Спаській та пам’ятником Григорію Сковороді. 3 грудня відкриття виставки вже відбулося у Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди, що у Сковородинівці на Харківщині, а 5 грудня вона продовжила роботу в «Єрмілов Центрі» при Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.
Про місце та значення філософа в українській культурі в контексті російської агресії говоримо з однією зі співорганізаторів виставки, співробітницею Українського інституту національної пам’яті Марією Тахтауловою.
— Розкажіть, будь ласка, про проєкт. Яка головна ідея й мета виставки, хто брав участь у її створенні?
— Головна ідея винесена в назву нашої виставки — це дух свободи. Ми вирішили, що на сьогодні це буде найактуальнішим з огляду на те, що сьогодні українці стикнулися з жахливою агресією з боку російської федерації й ведуть війну саме за свободу. Григорій Савич Сковорода є уособленням свободи й вільного способу життя, тому не випадково саме зараз ми звертаємося до його надбання й говоримо про дух свободи, який він ніс у собі й поширював назовні своєю творчістю.
Увага до цінності свободи особливо важлива зараз, коли росіяни намагаються принести в Україну «російський мир», який є ідеологією загарбання й поневолення, абсолютним антонімом до слів свобода та демократія, до будь-яких загальнолюдських гуманістичних цінностей, які сповідував Григорій Сковорода. Тому для нас свобода нині — це цінність, за яку ми стали до бою всією країною й не лише 24 лютого 2022 року чи навіть з початком відкритої російської агресії 2014 року, а набагато раніше.
Співавторами й співорганізаторами стали Український інститут національної пам’яті, Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка в Харківській області й Меморіальний музей Григорія Сковороди в Переяславі. Спільними зусиллями й за дизайнування відомого українського дизайнера Олексія Чекаля цей проєкт став можливим.
— Тобто назва й тематика виставки безпосередньо пов’язані з відсіччю російської агресії. Зрозуміло, що відзначати 300-річчя Григорія Сковороди готувалися завчасно, ще до широкомасштабного російського вторгнення. Чи змінило воно щось у концепції святкування 300-річчя філософа, зокрема чи вплинуло на зміст виставки?
— Безумовно, ми готувалися завчасно й планувалися значно масштабніші заходи. Мали вони відбутися, зокрема, на Харківщині, де Григорій Сковорода провів значну частину свого життя. Безумовно, напад російської федерації змінив усі попередні плани, у попередні плани довелося вносити суттєві корективи. Жодних масштабних публічних заходів на Харківщині не відбулося, проводяться лише окремі камерні небагатолюдні заходи, на яких вшановують пам’ять філософа. Водночас заходи на честь 300-річчя Сковороди відбуваються по всій Україні, зокрема й наша виставка «Дух свободи нас в нас родить. Сковорода і ми» 7 грудня відкриється в Києві та буде доступна для перегляду всіма охочими.
Щодо змісту виставки, то, безумовно, кожне наше звернення до минулого є відповіддю на виклики сучасності. Звідси й друга частина назви, де ми є співрозмовниками Григорія Сковороди, і перша, в якій наголошується, що нашу ідентичність, самототожність визначає саме дух свободи, який витворює нас у нас самих.
— А яким було ставлення Сковороди до російської імперії у XVIII столітті, чи перегукується воно із сучасністю?
— Очевидно, що Григорій Савич не прийняв імперію. Загальновідомий факт, що його з огляду на співочий талант кілька разів запрошували до петербурга, але він щоразу відмовлявся й обирав свободу. Прямих свідчень про негативне ставлення філософа до імперії, звісно, немає, однак ми можемо простежити, що серед осіб, з якими Григорій Сковорода спілкувався на Слобожанщині, тих, кого він відвідував та в кого працював домашнім учителем, не було жодного активного прибічника чи симпатика імперії. Можна припустити, що його ставлення до імперії було відстороненим, відчуженим. Зрештою, це випливає і з його філософії свободи, з якою ідея імперії була непоєднуваною. Тому, впевнена, сьогодні Сковорода виступив би проти російської агресії й насадження російської імперської державності в Україні.
— У травні російські військові прямим влучанням ракети знищили Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка на Харківщині. Це випадковість чи можна вважати, що музей Григорія Сковороди російські окупанти знищували спеціально?
— Переконана, що це не випадковість, це було сплановано. Якщо подивитися на карту, то музей — це єдина велика будівля, поряд з якою немає жодних військових чи навіть інфраструктурних об’єктів, які могли би бути ціллю для ракетного удару. Тому це цілеспрямоване знищення, символічна акція, спрямована на те, щоб показати, що для російських окупантів українська культура нічого не варта. Вони зневажають цінності свободи й гуманізму та готові знищувати їх усіма доступними їм способами.
— Тараса Шевченка часто зображують з автоматом як українського бійця на передовій, який дає відсіч російським загарбникам. А як ви гадаєте, щоб зараз робив Григорій Сковорода, де і як він вирішив би прислужитися Україні?
— Мені здається, Григорій Савич творив би сенси. Для нього зброєю стало б слово.
— Згадуються дві протилежні характеристики Богдана Хмельницького в Тараса Шевченка й Григорія Сковороди. У Шевченка: «Якби-то ти, Богдане п’яний / Тепер на Переяслав глянув! … Амінь тобі, великий муже! / Великий, славний! та не дуже…» й у Григорія Сковороди в «De Libertate»: «Слава навіки буде з тобою, / Вольності отче, Богдане-герою!». Чим спричинена така різниця в оцінці гетьмана України?
— Оцінка Богдана Хмельницького й нині може бути дуже неоднозначною. Мені здається, що коли він робив свій вибір на користь московського протекторату, у нього перед очима був певний образ конфедералізму. Як вихованець політичної культури Речі Посполитої він вбачав у своїх діях певну комбінацію, яка б дозволила отримати військову допомогу, але лишити собі внутрішню автономію. В москві ж абсолютно інакше дивилися на все це, вважаючи протекторат кроком до повного поглинання території України. Й оце різне сприйняття — те, чого прагнув Хмельницький, і те, чим усе зрештою завершилося, мені здається, знайшло відображення й у сприйнятті й оцінках діяльності гетьмана.
Тарас Шевченко оцінює практичні наслідки дій Богдана Хмельницького, він гостро відчуває трагедію України вже після ліквідації Гетьманату, знищення Запорізької Січі, насадження кріпосництва. Натомість Григорію Сковороді радше йдеться про прагнення й уявлення гетьмана про ідеал свободи. Згрубша кажучи, для Шевченка Богдан Хмельницький є реальним історичним діячем, тоді як для Сковороди він символ прагнення до вольності безвідносно до того, які наслідки мали його дії в реальному світі.
— Тобто Україна Тараса Шевченка й Україна Григорія Сковороди — це одна й та сама Україна? Якою Григорій Сковорода хотів би бачити майбутню Україну?
— В кінцевому підсумку, безумовно, обом мислителям ідеться про певне спільне бачення майбутньої України — вільної й демократичної. Водночас слід вважати на те, що вони належать до різних історичних епох і, відповідно, по-різному говорять про своє бачення ідеального майбутнього. Світогляд Григорія Сковороди в цьому плані належить до домодерної доби, коли ще не були сформовані уявлення про українську націю та українську державу. За часів Тараса Шевченка ці концепти вже формуються, тому його уявлення про майбутнє України більш конкретне.
Втім, зрештою, «кожному городу нрав і права» і «кожна має свій ум голова». Григорій Сковорода також схилявся до того, що Україна має визначити себе сама — якою вона хоче бути на політичній мапі, в соціальному плані, в культурному сенсі. Він був переконаний, що Україна має сама визначати своє майбутнє.
— ХХІ століття і століття XVIII — між людьми того часу й нами справжня часова прірва. Як слобожанський мандрівний філософ може бути актуальним для нас сучасних? Які три головні філософські концепти Григорія Сковороди найважливіші для сучасних українців.
— Про цінність свободи ми вже говорили, тому нехай це буде перший концепт. Він абсолютно універсальний для українців. Другий зі стовпів філософії Григорія Савича — ідея сродної праці. Очевидно, що хоч у XVIII столітті, хоч у ХХІ столітті людина, яка знайшла своє покликання, буде щасливою в тому, що вона робить. Нарешті, ще один актуальний філософський наратив Сковороди — це ідея нерівної всім рівності. Ми наповнюємося зі спільного джерела Всесвіту й маємо змогу отримувати з нього рівною мірою, однак беремо рівно стільки, скільки спроможні сприйняти й осягнути, стаючи завершеними й цілісними особистостями. Отже, наша початкова рівність стає нерівною, однак у цьому немає жодної несправедливості. Будучи рівними, ми всі є різними, і саме в цьому різноманітті є наша самобутність і, зрештою, в ньому полягає наша життєствердна сила. Як бачимо, всі ці три концепти дуже важливі для сучасного світу. Завдяки цьому спадок Григорій Сковорода є актуальним зараз і буде потрібним і ще через триста й більше років.
Світлини з відкриття виставки в Сковородинівці з офіційного сайту Харківської обласної військової адміністрації
