Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Восени цього року двоє барчан-волонтерів — Роман Григор’єв та Ірина Дєдова — отримали почесні нагрудні знаки Головнокомандувача Збройних Сил України «За сприяння війську». У такий спосіб військове керівництво відзначило потужний внесок громадської організації «Барський міський художній аматорський театр» у справу національного спротиву.
Заснований у 2016-му в містечку Бар на Вінниччині, свою діяльність із реабілітації військовослужбовців і ветеранів Барський МХАТ розпочав у 2019 році. Директор театру Роман Григор’єв як журналіст і волонтер бував на сході України, зокрема і в зоні активних бойових дій. Він чудово розумів, що війна, яка триває рік за роком, відбирає не лише життя, а й спопеляє душі.
— Потрібно було щось робити, і не для тих, хто від війни був далекий, а для тих, у чию душу та свідомість вона вчепилася лютими пазурами. Тож вирішили реабілітовувати військових, їхні родини та волонтерів через мистецтво, залучивши їх до театру, — згадує Роман Григор’єв.
Так виник проєкт «Реабілітація учасників АТО засобами театрального мистецтва». Поставлена театром вистава «Сто тисяч» за Карпенком-Карим, ролі в якій виконували ветерани та члени їхніх сімей, зібрала аншлаги в Барі та Вінниці, у Косові на Івано-Франківщині та Маріуполі, Слов’янську, Сєвєродонецьку. «Саме цю п’єсу обрали не випадково, — говорить головна режисерка Барського МХАТу Ірина Дєдова. — Головна тема в ній — це українська земля, за яку в усі часи велись війни».
Після завершення проєкту робота театру з ветеранами та членами їхніх родин триває. Актори-учасники бойових дій постійно долучались до мистецьких проєктів колективу, ставали переможцями всеукраїнських і міжнародних конкурсів, а їхні рідні та побратими приєднувались до нових заходів Барського МХАТу як учасники або волонтери.
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну колектив театру не став сидіти склавши руки. Кожен на своєму фронті допомагає Батьківщині. П’ятеро акторів нині захищають Україну в лавах Збройних Сил України. Їхні дружини, сестри, доньки та матері знаходять у театрі можливість для творчої реабілітації під мистецьким керівництвом Ірини Дєдової.
Так, улітку Барський МХАТ спільно зі студією сучасного танцю «Фемелі» провів благодійний концерт «До Перемоги — разом» на підтримку Збройних Сил України. Зібрані в межах заходу кошти були долучені до збору на ударний безпілотний літальний апарат PUNISHER («Вінницький месник»).
На прохання актора театру, офіцера Збройних Сил України, лицаря ордена Богдана Хмельницького Олексія Голубкова, Ірина Дєдова разом із членами колективу організувала волонтерську допомогу для потреб підрозділу. За це театр було відзначено грамотою військової частини А4100.
Барський МХАТ продовжує працювати й на культурно-інформаційному фронті та підтримувати захисників України, а військовослужбовці-актори долучаються до творчих проєктів театру навіть зараз. Зокрема, учасник бойових дій Олексій Голубков отримав гран-прі в театральному жанрі у Всеукраїнському двотуровому конкурсі мистецтв «Україна єдина» за декламування вірша Миколи Вінграновського «Ні! Цей народ із крові і землі…» Відеопрезентація твору була записана під час короткотривалої відпустки воїна з фронту. Окрім того, днями Олексій здобув І місце в Міжнародному двотуровому конкурсі театрального мистецтва Tokyo Art Ninja. Титул «мистецький ніндзя» офіцеру приніс твір «Квіти у полі, там, де Крути» — композиція, записана театром за місяць до повномасштабного вторгнення. Пророчі слова С. Литвина були присвячені подіям столітньої давнини, однак виявилися до болю актуальними, ніби автор став очевидцем буремних подій сьогодення.
Через воєнний стан Барський МХАТ працює переважно для онлайн-глядача. Зокрема, колектив випустив кілька відео до визначних дат: Дня театру, Дня матері тощо.
У театральній трупі «мхатівців» чимало й юних талантів, які, як і мільйони інших українських дітей, відчули на собі відлуння війни. Вони також долучилися до творчого воєнного репертуару, адже вже з найменшого віку переживають усе, що відбувається, і хочуть у будь-який спосіб долучатися до єдиної боротьби. Одним із проявів активної позиції став проєкт «Наша мова — кольорова», до якого долучилися діти як з Барської громади, так і ті, що вимушено перебували в Польщі та Словаччині.
— Війна щодень приносить нам повідомлення про смерть, про звірства, які чинить ворог. У такому інформаційному просторі дуже важливо зберегти тверезий розум та пам’ятати про те, заради чого вся країна зараз протистоїть збройній агресії. Одним із таких наріжних каменів вітчизняного націєтворення стала українська мова, якій ми присвятили відео від сучасних дітей війни, котрі вже знають, що таке сирени, сховища, тривожні валізи та навіть еміграція. А всі переживання та прохання, які мають нині найменші наші громадяни, було вміщено у вірші «Молитва українських дітей», записаному у виконанні чотирирічної Христини Дєдової, — ділиться режисерка театру.
Наразі в керівництва театру є чимало творчих планів на майбутнє — благодійні концерти на підтримку Збройних Сил, творчі екскурсії містом для внутрішньо переміщених осіб, нові композиції і вистави.
— Сьогодні мистецтво стає тою підтримкою, яка допомагає відволікатись від страшних подій, воно є соціальним рятівником для суспільства. Якщо ми націлені на Перемогу, а це процес не швидкий, нам просто треба набиратись сил, пам’ятати про своє психічне здоров’я, пам’ятати, що наші внутрішні ресурси — на великій дистанції, їх потрібно підтримувати. Наразі багато культурних організацій волонтерять, організовують гуманітарні штаби. Але не варто забувати про свою основну функцію: якщо культура не буде продукувати свій основний продукт, який спрямований на підтримку ЗСУ, бойового духу захисників і людей, цього ніхто не зробить. Йдемо вперед із вірою в Перемогу, — упевнений Роман Григор’єв.
