Ця траса має стратегічне значення, оскільки є важливою логістичною артерією для українських військ у цьому регіоні. Крім того, ворог активізувався…
Жодна українська мати ніколи не зрозуміє росіянку. Бо навіть тварина, яка втрачає своє дитя, досить тривалий час перебуває у природній депресії. Весь світ дивується тій легкості, з якою російські матері відправляють своїх дітей на вірну смерть у чужу країну, буцімто захищати вітчизну. Російське телебачення з цілком незрозумілими цивілізованим людям посилами шалено транслює, як охочим йти вбивати дають барана чи кіло сала, а в місцях, де проблема з водою, виділяють шматки льоду. Згодом родинам загиблих дарують вітчизняний російський автомобіль. Звісно, це не весь перелік «вдячності» родинам, які відправили своїх дітей на смерть, але для розуміння ситуації більш ніж достатньо.
Та все ж і в мороку з’являються іскринки світла. Як би росія не приховувала істинну картину ставлення деяких росіян і до мобілізації, і до війни в цілому, правда краплинками просочуються і там. Уже сам факт того, що путін змушений зустрічатись з мамами мобілізованих, хоч і підставних, говорить про те, що і мобілізація відбулась не так, як хотів путін, і йому конче необхідно провести наступні мобілізації.
За декілька днів до так званої зустрічі путіна з «матерями мобілізованих» у соціальних мережах почали з’являтись відеоролики справжніх матерів мобілізованих, а не навчених акторів, як зазвичай буває у росії. Виявилося, що є матері в росії, які чітко розуміють, що їхні діти гинули і гинуть за примарний захист росії, але чомусь за кордонами своєї держави. Здавалося б, очевидні речі, бо за 9 місяців широкомасштабного російського вторгнення лише сліпий у московії не побачив, як бравада росіян танула з кожним днем. І причина досить проста – їхні діти, товариші та друзі десятками тисяч стали не тільки масово повертатись додому вантажем 200, але й банально зникати безвісти. Про кількість поранених годі й говорити. Навіть у росії люди почали розуміти, що путін відверто програє, не досягнувши основних задач так званої спецоперації в Україні.
Натомість його наступною надією на перемогу стало відверте перетворення путінських орків у старе, вже відоме їм явище – «Закидаємо шапками!». Кількістю рашисти намагаються перемагати якість і вчергове отримують безліч загиблих і поранених. І це, нарешті, зачепило серця російських матерів, які чітко зрозуміли, що їхнє загальне сподівання і правило «АВОСЬ ПРОНЕСЕТ» не спрацює з їхніми дітьми. Не спрацювала надія на десятки тисяч злочинців, яких вагнерівці виписували з тюрем до своїх лав, ні тік-токери кадирова. Росіяни настільки часто почали залишати на полі бою своїх загиблих, що навіть матері нещодавно мобілізованих почали відчувати, хоч і не надто болісно, людські інстинкти.
Та 27 листопада з’явилось щось нове в історії «страны рабов, страны господ». Спробували підняти голову ті ж самі жінки-сестри-матері, які місяцями не мають ніякої інформації про своїх дітей-братів-чоловіків. Підняти голови, то, звісно, надто голосно сказано, але все ж вони здійснили хоч примарну, але спробу цивілізовано вплинути на пошук своїх отроків. Смішно, звісно, звучить, цивілізований правовий інструмент у дикунській країні, але тим не менше. То ж читаємо уважно!
Матері руху «Феміністський Антивоєнний Опір» та ініціативна група матерів мобілізованих та солдатів-строковиків у рф створили петицію, та 27 листопада – у День Матері (у рф. – Авт.),адресували Святенко Інні Юріївні (голова комітету з соціальної політики ради федерації рф) та Останіній Ніні Олександрівні (голова комітету державної думи з питань сім’ї, жінок та дітей) та членам цих комітетів, чий обов’язок, на думку авторів петиції – турбота про соціальний добробут сімей, жінок і дітей у росії. Далі – мовою оригіналу в перекладі українською мовою.
– Уже дев’ять місяців триває так звана спеціальна військова операція, яка несе руйнування, горе, кров та сльози. Усе, що відбувається в Україні та росії, не може не хвилювати наші серця. Незалежно від того, якою ми є національності, віросповідання та соціального статусу, ми – матері росії – об’єднані одним бажанням: жити в мирі та злагоді, ростити своїх дітей під мирним небом і не боятися за їхнє майбутнє.
Ми, матері, нині перебуваємо у важкому та вразливому становищі. Попри всі обіцянки підтримки з боку держави, рівень життя знижується, бідність стукає у двері до абсолютної більшості російських сімей.
Уже в перших рядках цієї петиції стає цілком зрозуміло, що автори петиції не розуміють головної причини. Аргументом подальших сенсів цієї петиції вони називають бідність, зниження рівня життя і так далі, а не те, що їхні діти захищають не їхню країну, а вдерлись на територію суверенної держави.
Після 24 лютого ситуація стає лише гіршою. Санкції, зумовлені проведенням військової операції в Україні, ведуть до зростання інфляції, а в умовах інфляції маткапітал і всі посібники, яких і так мало вистачало, знецінюються. За офіційними даними росстату, практично кожна п’ята дитина живе в сім’ї із середнім доходом нижче прожиткового мінімуму на людину, тобто – у злиднях. Держава заохочує нас народжувати більше, а потім кидає нас у злиднях або приносить наших дітей у жертву своїм амбіціям.
А ось тут знову проблиск здорового глузду. Хоча жінки просто констатували факт. Вони почули, що їх закликали народжувати більше дітей, як колись один із відомих радянських воєначальників уже висловлювався: «русские матери еще нарожают». Тільки цілком неосвічена і недалека людина не може не бачити паралелей жахливих часів, які не так давно були у срср, коли через найменшу критику влади чи через незгоду політики партії люди зникали в один момент, і їхні рідні, кому якимось дивом вдалося залишитись на волі, ніколи більше не знали, куди зник їхній син, чоловік, брат, сестра, батько чи мати. Щоправда, як правило, родичі та діти «ворогів народу» у переважній більшості повторювали долю зниклого родича. Та петиція продовжується.
Наша країна заново запровадила звання «матері-героїні» для багатодітних мам, ось тільки офіційна статистика говорить нам, що материнство (а особливо наявність трьох дітей) у росії практично гарантує для жінок життя за межею бідності. Нам не потрібні марні звання, нам потрібні реальні заходи, які забезпечують нам та нашим сім’ям гідне життя!
Величезні гроші, що витрачаються щодня на воєнні дії, могли б бути вкладені в наш добробут. Але замість нових дитячих садків, пологових будинків, шкіл та лікарень ми отримуємо лише нескінченні порожні розмови по телевізору про наші «успіхи» та «велич».
Щонайменше 318 тисяч чоловіків уже мобілізували (таку цифру називає володимир путін). Чоловіків забирали навіть попри те, що на утриманні в них неповнолітні діти. У багатьох регіонах сім’ям мобілізованих доводилося самостійно збирати їх на смерть, купуючи власним коштом усе, аж до бронежилетів. Хто забезпечуватиме сім’ї, які втратили годувальників? Ми знаємо відповідь – усі ці тяготи ляжуть додатковим вантажем на і без того перевантажені плечі матерів! Багато чоловіків, що вижили, втратять здоров’я та дієздатність: турботу про них наша держава також покладе на жінок, тільки на словах пообіцявши підтримку та допомогу.
І знову ж ми бачимо цілком пусту петицію. Мимоволі спливають у пам’яті слова класика російської літератури Салтикова-Щедріна: «Любят русские люди бунтовать! Встанут на колени перед барским домом и стоят подлецы! И ведь знают, что бунтуют, и всё равно стоят!» Далі більше!
Матері строковиків та мобілізованих змушені принизливо оббивати пороги міських адміністрацій, намагаючись повернути своїх синів та чоловіків додому. Вони проводять пікети, пишуть колективні звернення, подають клопотання, та їх ніхто не чує! Влада демонструє своє справжнє ставлення до матерів. Голос матерів у нашій країні потрібен лише під час виборів: коли державі вигідно – тоді згадують про нас. Решту часу ми залишаємося віч-на-віч зі своїми проблемами, зі своїм горем. А знівечені тіла загиблих родичів наша держава просто не забирає. Вони залишені на чужій землі й не належать своїм сім’ям навіть після страшної смерті.
Тут, мушу зізнатись, на секунду навіть мені здалося, що почув голос розуму в натовпі психічно хворих людей. Невже росіянки уголос заявили, що не вірять придворним свого царя? Але ж це одночасно і посміхнуло. Вони написали петицію на ім’я путінських, нічого не вартих клерків,із проханням розібратись, чому обіцянки путіна виявляються цілковитою дешевою брехнею. Та далі більше! Читайте і насолоджуйтесь, якщо ще спроможні виносити маячню рабської психології росіян. Буде про страшні сторони!
У того, що відбувається нині, є і ще одна страшна сторона. Економічні проблеми та соціальна криза неминуче призводять до збільшення сімейного насильства. Люди, зламані злиднями та невизначеністю майбутнього, зганяють свої проблеми на жінках і дітях. Крім того, чоловіки, які повертаються до мирного життя, часто несуть із собою тяжкі психологічні травми воєнного часу. І це теж виливається в неконтрольовану агресію щодо найближчих.
За останні десять років законопроєкти про профілактику домашнього насильства вносилися до Держдуми понад 40 разів, але вони не пройшли жодного читання. У 2017 році указом президента з російського Кримінального кодексу прибрали статтю за побої, а за сімейне насильство запровадили лише адміністративну відповідальність та невеликий штраф. Жінки і навіть матері росії сьогодні не захищені від насильства у своїй сім’ї. А насильства з кожним днем ставатиме дедалі більше.
Тривога за майбутнє наших дітей сильна в нас, як ніколи. Яким буде світ, в якому вони мають жити, багато в чому залежить від рішень, які ми, дорослі, ухвалюємо сьогодні. Постійні натяки вищого керівництва країни на можливість використання ядерної зброї породжують у наших душах розпач та страх за долю наших дітей.
Багато вже написано в петиції, та сутність її насправді в наступних рядках, чим і завершимо. Далі йдеться про залишки совісті, гідності та честі. Залишки материнського в матерів, бо вони все ж насмілились на ці слова.
Військові дії – це катастрофа, незалежно від того, як вони називаються офіційно. Це кровопролиття, насильство, приниження людської гідності, зневажання свобод та прав людини. Ми в жаху від того, що відбувається. Ми проти участі в цьому наших синів, братів, чоловіків, батьків, ми й самі не хочемо брати участь у цьому – серед жінок є військовозобов’язані медики. Ті, хто за обов’язком служби мали захищати права і свободи матерів і дітей, не повинні заплющувати очі на все це. Ваші члени сім’ї надійно захищені від участі у військових діях, ви нічим не ризикуєте та нікого не втрачаєте: ми ж щодня переживаємо за своїх близьких, яких силою відправляють у цю м’ясорубку. Як ви можете підтримувати військові дії, розв’язані проти волі багатьох громадян рф та вести ці дії за їхній рахунок?
Очевидно, що підтримка агресивних бойових дій несумісна із захистом сім’ї, жінок та дітей. Сьогодні, у День Матері, ми закликаємо вас згадати про ваш обов’язок і передвиборчі обіцянки, які ви давали своїм виборцям, і вжити всіх ваших впливів для якнайшвидшого припинення бойових дій і повернення додому наших близьких.
Ми вимагаємо виведення військ з території України, повернення всіх солдатів додому, захисту солдатів-строковиків від участі в будь-яких військових діях, ухвалення закону про профілактику сімейно-побутового насильства, гідну матеріальну підтримку дитинства та материнства!
На момент виходу матеріалу з необхідних 50 тисяч петиція набрала близько 40. У понад 140-мільйонного народу за тиждень не вистачило сміливості назбирати 50 тисяч голосів, щоб хоч якось спробувати врятувати своїх рідних від неминучої смерті. Прикро, хоча на що можна було сподіватись?
З повним текстом петиції можна ознайомитись за посиланням.
