Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Ракета вдарила за 60–70 метрів від станції. Вибух був не дуже потужний, але залишатися тут ставало вже небезпечно. Ворог виявив місце розташування радіолокаційного посту, і Дмитро віддав команду відходити на запасну позицію. Незважаючи на дуже складну ситуацію, вся зміна діяла чітко і злагоджено. Швидко згорнули обладнання, завели техніку і під прикриттям лісосмуги виїхали в більш безпечне місце. Майже за годину станція знов почала спостереження за повітряною обстановкою і надавала нашим військовим координати ворожих повітряних цілей.
У такому екстремальному режимі майже два місяці працював на Донецькому напрямку особовий склад однієї з радіолокаційних станцій повітряного командування «Південь» під командуванням старшого лейтенанта Дмитра. Десятки літаків, гвинтокрилів, ударних і розвідувальних безпілотників виявили за цей час підлеглі 24-річного офіцера.
Вісім років тому, коли вже тривала російська агресія проти України, 16- річний волинянин зробив свій свідомий вибір. Дмитро вступив до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення навчального закладу вирішив стати професійним військовим. Його вибір випав на факультет радіотехнічних військ ППО Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Офіцерську службу розпочав у 2021 році в одній із частин повітряного командування «Південь». Швидко ввійшов у жорсткий робочий ритм. Починав свій армійський шлях із посади чергового інженера радіолокаційного вузла. Постійно підвищував професійний рівень і практичні навички.
— Техніка в нас хоч і не новітніх зразків, але добре відпрацьовує за своїм призначенням, — розповідає офіцер. — Головне — це підтримання її в належному технічному стані, своєчасне обслуговування і ремонт. Звісно, людський чинник відіграє дуже важливу роль, тому приділяється значна увага навченості особового складу.
Широкомасштабне вторгнення рашистів в Україну стало для Дмитра та його товаришів справжнім випробуванням на фізичну і психологічну витривалість. Доводилося діяти, виходячи із загальної ситуації, яка щогодини змінювалася.
— Спочатку ворог діяв відверто зухвало. Мабуть сподівалися, що ми не зможемо надати їм гідний опір, — ділиться спогадами Дмитро. — Їхня авіація залітала в наш повітряний простір і починала бомбардувати мирні міста і села. Але ми дуже швидко дали їм «по зубах». Коли вони почали втрачати за добу по п’ять-шість літаків та гвинтокрилів — різко змінили тактику. Тепер вони діють виключно здалеку, намагаючись не входити в зону дії наших сил та засобів, або застосовують авіацію на дуже низьких висотах. Більше вдаються до масованих ракетних атак по промисловій інфраструктурі й активно використовують ударні іранські безпілотники.
Найбільш напруженим став для Дмитра час, коли довелося виконувати бойові завдання на Донецькому напрямку. Він був призначений на посаду начальника радіолокаційної станції. Як згадує командир, за їхньою станцією постійно полювали, тому що вона суттєво обмежувала дії повітряних сил загарбників. Інколи, протягом дня, доводилося по декілька разів змінювати місце розташування посту. Їхня станція разом з іншими засобами ППО контролювала повітряний простір на найбільш запеклих ділянках навколо Ізюма, Бахмута, Авдіївки.
— Окупанти щодня намагалися атакувати наші підрозділи, — розповідає Дмитро. — Для цього активно застосовували авіацію і бойові безпілотні апарати. Але ми швидко знаходили цілі загарбників і надавали точні координати нашій авіації та зенітникам. Ті, зі свого боку, зустрічали ворога, як і годиться, — з усім запалом.
Під час одного з чергувань на пост Дмитра було наведено декілька безпілотників «Орлан-10». Вони почали хаотично скидати на особовий склад гранати. Ситуація ускладнилася тим, що це відбувалося вночі, і було важко розгледіти, звідки завдають ударів. Коли люди почали бігти в укриття, два військовослужбовці зазнали легких поранень. Але командир своєчасно зорієнтувався у складній обстановці. Завдяки його рішучим діям особовий склад продовжив виконувати поставлені завдання, було організовано надання допомоги пораненим і евакуювано їх в безпечне місце.
— Дуже вдячний своїм підлеглим. Незважаючи на те, що більшість із них люди без військового досвіду, у бойових умовах проявили себе мужньо, діяли спокійно і виважено, допомагаючи один одному. Впевнений, що з такими воїнами ми обов’язково переможемо! — додав Дмитро.
Фото з особистого архіву старшого лейтенанта Дмитра
