Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Навідник міномета 82 мм калібру вінничанин Вадим разом з побратимами нещадно б’є окупанта у складі однієї із механізованих бригад, що тримає оборону на Авдіївському напрямку.
Перед початком бойової роботи я помітив, що він із маркером в руці пише щось на міні. Запитую, і дізнаюся, що у Вадима нещодавно загинув друг Ігор Янзюк.
— Ми до війни не знали один одного, познайомилися вже тут. Ігор не мінометник, він у піхоті служив. Хорошою людиною був, справжнім другом, патріотом, розумним був і мріяв багато про те, чим займатиметься і що робитиме після того, як росія згине. Це вже не перший мій «кабанчик» оркам в пам’ять про друга, — розповів Вадим.
Сам він каже, що до широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну ніякого досвіду військової служби не мав взагалі.
— 24 лютого я працював у першу зміну на кондитерській фабриці у Вінниці. Нас усіх розпустили по домівках. Відвіз дружину і двох своїх дітей у село. Сам повернувся, почав долучатися до волонтерських проєктів для допомоги нашим воїнам, дитячим і пологовим будинкам. 5 березня отримав дзвінок із військкомату, 6 вже був у навчальному центрі в Старичах, потім нас відправили на Черкащину, де формувалась бригада.
Відчуваю себе сьогодні на своєму місці. Пишаюся тим, що служу в чудовому бойовому колективі, що б’ємо орків не шкодуючи сил і щедро їм насипаємо. Іноді ті навіть зуби почистити не встигають, а ми вже тут, — це з останнього каже Вадим. — Йшли троє з рушниками вранці, вмитися хотіли. Побачили наш дрон, почали щось махати, вигукувати і… домахалися. Ми з козаками зробили їм: «Орка тіло ляже в ґрунт — допоможе… 82-мм міномет». Так зі щітками в руках, рушниками на шиї і полягали в нашу землю, назавжди.
Ми, вистоїмо, ми обов’язково переможемо!
