Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
18 років тому, 26 листопада 2004 року, в Маріуполі за ініціативи місцевого історико-просвітницького товариства «Меморіал» було відкрито пам’ятник Жертвам Голодомору 1932–1933 рр. та політичних репресій. На його чорно-червоному постаменті, перев’язані стрічкою колоски пшениці, які символізували життєствердну силу українського народу, лежали поруч із колючим дротом як символом тоталітарного репресивного комуністичного режиму, що нищив українців.
19 жовтня 2022 року російські окупанти та їхні посібники зруйнували монумент, цинічно заявивши, що він є проявом «нав’язування ідеї геноциду та Голодомору» та «символом дезінформування на державному рівні», тому його гранітні плити розіб’ють і використають як будівельні матеріали. Дії рашистів вкотре засвідчили їхнє прагнення не лише фізично винищувати українців, але й повністю викоренити пам’ять про українську історію, ліквідувати будь-яку згадку про історичне минуле української нації.
«Не забудемо трагедій минулого, щоб не пережити їх знову», — стверджує гасло на постаменті. Завдяки йому зруйнований російськими загарбниками маріупольський монумент виявився символічним як за часу свого встановлення й існування, так і нині, після знесення. Напис наголошує, що повторення злочинів минулого є можливим саме внаслідок забуття про них. Особливо небезпечним це є для націй, які пережили масштабні трагедії в новітній час і не дочекалися належного засудження і покарання злочинців та спокутування ними провини.
Саме так сталося в сучасній росії, де не спромоглися належним чином засудити злочинний комуністичний режим, який практикував терор і геноцидні практики щодо власних громадян. Натомість після короткої перерви демократизації кінця 1980-х — 1990 років поступово повернулися до мнемоциду, тобто системного знищення історичної пам’яті. Мнемоцид і підміна справжньої історичної пам’яті вигаданим конструктом стали складовими рашизму як політичної практики маніпуляції суспільною свідомістю. Це призвело до насадження серед росіян ксенофобії й ідей реваншизму.
Спотворивши історичну пам’ять власного народу, кремлівський режим прагне зробити те саме і щодо українців. Зносячи пам’ятники жертвам Голодомору і політичних репресій, рашисти не лише нівелюють колишні злочини, але й нормалізують нинішні — так не засуджене зло повертається сильнішим, самовпевненішим, нахабнішим. Уже зараз у Москві школярів водять на виставки, на яких розповідають, що Маріуполь після широкомасштабного нападу рф на Україну, буцімто вщент зруйнувала українська армія, а зовсім не російські війська. За геноцидом знову йде мнемоцид, бо рашистам мало знищити українців — вони прагнуть знищити навіть пам’ять про існування української нації.
Світлини з відкритих джерел
