Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Дмитру — 27 років. За спеціальністю він ‑ ортопед-травматолог. Допомагати людям його покликання. За паспортом він грек, приїхав вчитися до Києва і тут залишився. У лютому, коли росія напала на нашу країну, Дмитро саме працював у столичній лікарні. Тоді він рятував поранених на Київщині, а після її звільнення ‑ поїхав на передову. Майже дві сотні бійців медик з командою встигли евакуювати з поля бою. Втім, під час однієї зі спецоперацій Дмитро сам дістав поранення.
Про те, що правої кисті більше немає, він зрозумів лише в лікарні.
‑ Мене тримають медсестри, а я куксою б’ю об стінку і кричу, ‑ такою була перша реакція на травму. Тоді молодий лікар думав, що це кінець його лікарської кар’єри і життя.
Щоб врятувати м’язи передпліччя та довжину кінцівки, Дмитрові зробили п’ять операцій у трьох різних містах. За цей час він встиг одружитися. А ще Дмитро зрозумів, щоб далі жити та захищати Батьківщину, йому потрібен найкращий протез. Для цього він приїхав у Національний реабілітаційний центр «Незламні», де йому встановили біонічну кінцівку українського виробника, яку придбала одна з ІТ- компаній.
‑ Зараз ми встановили другий біонічний протез українського стартапу, який потрапив на обкладинку Time. За час відкриття майстерні ми зробили 20 протезів і ще до 10 в нас зараз в роботі, — розповідає Назар Багнюк, керівник напрямку протезування Центру «Незламні».
Нині Дмитро проходить реабілітацію та вчиться жити з «новою рукою». Хлопець дуже задоволений девайсом. З його допомогою він уже друкує повідомлення в телефоні, бере горнятко з кавою чи дістає навушники.
‑ У мене пів року не було кисті, а тепер вона в мене є. Це неможливо зрозуміти людині, в якої дві руки. Наприклад, коли хочеш, а не можеш відкрити звичайну пляшку води. Ну як ти це зробиш однією рукою, в тебе не вистачить сили в двох пальцях, щоб її відкрити. А тепер з протезом беру ту кока-колу і відкриваю її, отак просто і це щира радість, як у дитини, — ділиться Дмитро.
За тиждень тимчасову конструкцію протеза замінять на постійну. І він знову поїде на передову, боротися за життя наших захисників і захисниць. Дмитро переконаний: біонічна кінцівка допоможе повернутися до лікарської практики та врятувати ще не одну сотню життів.
— У мене в Україні дружина. І я хочу, щоб наші діти народились та росли тут. Я хочу жити у вільній країні, де я живу. Для мене Україна стала домівкою, і я не хочу віддавати свою домівку комусь, хто думає, що може її забрати, ‑ каже Дмитро.
‑ За час широкомасштабного вторгнення у Національному реабілітаційному центрі «Незламні» Першого медоб’єднання Львова ми уже надали допомогу більш як семи тисячам поранених українців. Це військові та цивільні, дорослі та діти. Щодня ми з командою працюємо для того, щоб кожен українець, який постраждав від війни, одужав, відновився і повернувся до максимально повноцінного життя. Протезування ‑ один із ключових напрямів. Я щасливий, що мій колега, молодий ортопед-травматолог, отримав у нас сучасний біонічний протез і задоволений цим. Він щойно одружився, у нього все життя попереду. Я сподіваюся, завдяки нам цей хлопець зможе жити краще, ‑ каже Олег Самчук, генеральний директор Першого медоб’єднання Львова.
