Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Окрім радянського союзу, де компартійний режим звів з білого світу мільйони українців. Їхній пам’яті й присвячений Національний музей Голодомору-геноциду.
Про історію його створення, композиції, що розповідають про одну з найбільших трагедій в історії України, розповіла учений секретар Музею Ганна Сокиріна.
— Скажіть, будь ласка, коли було споруджено Музей?
— Перших відвідувачів ми прийняли у листопаді 2008 року — напередодні 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років. Автором ідеї створення Музею-меморіалу є Народний художник України Анатолій Гайдамака, головним архітектором проєкту — Юрій Ковальов, а скульптурами — Микола Обезюк та Петро Дроздовський. Судячи з відгуків відвідувачів, ці люди вклали в його створення частинки своїх сердець: ніхто не залишається байдужим до символізму, відображеному в кожному з елементів експозиції нашого Музею.
— На його території нас зустрічають скульптурна композиція «Дівчинка з колосками», 24 кам’яних жорен, свіча з чорними хрестами, прикрашеними бронзовими лелеками. Що вони символізують?
— Пам’ятник дівчинці — скульптурна композиція, що має назву «Гірка пам’ять дитинства», символізує трагічну долю дітей, які, як і їхні батьки, помирали голодною смертю. Діти найбільше постраждали в роки геноциду, були найуразливішими. В її руках — п’ять пшеничних колосків, що нагадують про переслідування комуністичним режимом людей — дітей та дорослих, які, щоб якось вижити, збирали на колгоспних полях залишки врожаю: колоски, буряки, моркву чи картоплю, за що передбачалася кримінальна відповідальність. Зокрема, заслання до Сибіру, конфіскація майна або навіть розстріл. У спогадах очевидців тих подій ми часто зустрічаємо згадки тодішніх дітей, для яких подібні пошуки їжі були звичною справою, в їхній пам’яті, навіть після багатьох років, збереглися спогади про об’їзників, які охороняли колгоспні поля.
Жорна, представлені навколо дівчинки, мають подвійну символіку. З одного боку — це звичайне прадавнє знаряддя праці, яке символізує людське життя, за допомогою якого протягом тисячоліть люди випікали хліб. А з іншого — це образ Часу, що змінював, змелював та руйнував життя українців. Недарма назва цієї прощі — «Жорна долі».
Ну а центральна частина меморіалу «Свіча пам’яті», заввишки у 30 метрів, символізує незнищеність пам’яті українського народу про Голодомор. Традиція запалювати свічку в пам’ять про померлих існувала в Україні споконвіку, тому Свіча є центральною частиною експозиції нашого Музею. Вогники, що засвічуються у ній, символізують народну скорботу та нашу пам’ять про невинно убієнних. Основа Свічі — чотири металеві чорні хрести, що імітують тюремні ґрати. У підніжжі кожного з цих хрестів викарбувані дати голодів, влаштованих комуністичним режимом проти українців 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Перед Свічкою розташовано скульптурну композицію «Жага до свободи» — траєкторію польоту лелеки, який виривається з кам’яних лещат і поривається у небо. Він символізує прагнення українців до свободи та незалежності, відродження України та незламність духу українського народу.
У Залі пам’яті, поряд з оновленою експозицією, представлені десятки томів Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.
— Яка в ній міститься інформація? Документальні підтвердження влаштованого москвою геноциду?
— Книги пам’яті — результат роботи значної кількості істориків, дослідників, краєзнавців. А ще — мартиролог з інформацією про майже мільйон його жертв. Нагадаю, що з перших днів заснування Музею наш колектив проводить пошук імен вбитих під час Голодомору-геноциду. Робиться це через збір свідчень людей, які пережили цю трагедію, їхніх рідних та близьких, які зберегли пам’ять про кожного, для кого 1932-1933 роки стали останніми в житті. Російсько-більшовицький режим доклав чималих зусиль, щоб стерти пам’ять про вбивство мільйонів українців. Але зі здобуттям Україною незалежності всі, хто десятиліттями змушені були мовчати, відчули потребу розповісти правду про злочин та його жертв.
Тут також можна ознайомитися і з архівними документами, фотографіями, свідченнями очевидців тієї страшної трагедії. При вході до Зали пам’яті та при виході — світлини, що закарбували життя покоління, якому судилося перенести Голодомор.
— Свого часу Музей Голодомору-геноциду було внесено до списку небагатьох місць, обов’язкових для відвідування офіційними іноземними делегаціями. Ця вимога хоч раз виконувалася?
— Звичайно: навіть президент-втікач, який, як ми знаємо, вирізнявся «особливим ставленням» до Голодомору 1932-1933 років, не насмілився скасувати цієї вимоги!.. За ці роки у нашому Музеї побували десятки лідерів інших країн та закордонних делегацій. З різних континентів. Багатьом моїм колегам запам’яталися відвідини президента Польщі Анджея Дуди з дружиною Агатою (до речі, пан Дуда був у Музеї кілька разів). Він залишив запис у книзі почесних гостей музею: «Не існує слів, які б могли передати скорботу і біль з приводу злочину Голодомору! Схиляємо голови перед жертвами тоталітарного режиму в Україні — перед жертвою тихою й безборонною», поклав квіти до композиції «Гірка пам’ять дитинства», запалив свічку на «Вівтарі пам’яті» та вдарив у Дзвін пам`яті. А ще — став на коліна перед скульптурою дівчинки і помолився, чим розчулив усіх присутніх!..
— Офіційні особи рф хоча б раз переступали поріг Музею?
— Біля пам’ятника дівчинці залишали символічні горщики із зерном та калиною Дмітрій Мєдвєдєв, російський патріарх Кіріл, був у музеї і Олександр Лукашенко. Але ні їхні відвідини, ні жахи, що були вчинені проти українців у ті часи, ніколи не змінять диктаторів та злочинної суті їхніх режимів.
— Багато охочих ознайомитися з музейними експозиціями? Адже про Голодомор 1932-1933 років, сказано й написано багато.
— Так, про цю чи не найбільшу трагедію українського народу минулого століття знято і написано чимало художньо-документальних фільмів і книг, їй присвячено тисячі публікацій наукових та в мас-медіа. Але, атмосфера Музею особливо впливає на кожного з наших відвідувачів, принаймні в цьому зізнаються вони самі. Навіть незрячі відвідувачі ділилися враженнями про невимовні відчуття, що викликає сама атмосфера музею. Якщо ж говорити про кількість відвідувачів, то це десь у межах 180-200 тисяч. На рік. Наші відвідувачі це здебільшого дорослі люди, українці, іноземці, відвідують музей родинами, приводять друзів.
Після подій 24 лютого цього року ми знову відчули на собі наслідки злочинних дій російського режиму, що по суті так і залишився тоталітарним. Незмінні і методи — крадіжки зерна, катування, вбивства, викрадення та депортації. Незасуджений геноцид українців повторюється. Саме тому до Дня Незалежності України Музей підготував інформаційно-виставковий проєкт «ЧОМУ РОСІЯ КРАДЕ ЗЕРНО? (НЕ) НОВА ІСТОРІЯ ЗЛОЧИНУ», в якому розповідає про ціну свободи й незалежності та російсько-українське протистояння впродовж віків, зокрема й у сучасній війні.
Крім того, ми намагаємось усіляко активізувати роботу з визнання Голодомору як геноциду на світовому рівні, передаючи на експонування до закордонних представництв України свої виставкові проєкти.
Хочу нагадати, що цього року День пам’яті жертв Голодомору припадає на 26 листопада. У зв’язку з постійною загрозою обстрілів, ми закликаємо наших відвідувачів цьогоріч запалити символічні свічки у пам’ять про загиблих від тоталітарного режиму у своїх вікнах, а після перемоги, ми обов’язково чекатимемо вас у нашому музеї.
Сьогодні Україна та ми — українці — стали набагато сильнішими, ми єдині у своєму прагненні до перемоги та обов’язково здобудемо її.
