Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
26 листопада в Культурно-мистецькому центрі Національного університету «Києво-Могилянська академія» відбудеться світова прем’єра ораторії «Скорбна мати» (поезія Павла Тичини, музика Якова Яциневича). Виконуватимуть ораторію Народна академічна хорова капела «Почайна» Національного університету «КМА» (художній керівник та диригент Олександр Жигун) та заслужений академічний Ансамбль пісні і танцю Збройних Сил України (художній керівник Дмитро Антонюк).
Тетраптих (чотири твори, пов’язані спільною ідеєю) «Скорбна мати», присвячений пам’яті матері поета Павла Тичини — Марії Василівни, якої не стало у 1915 році, водночас набрав широкого символічного узагальнення. Образ покійної матері Марії переростає в образ Скорбної матері, в якому об’єднано й долю Божої Матері, й страждання України, крім того, він має приховану утаємничену присвяту героям українцям — січовим стрільцям, бійцям і студентам, які загинули під Крутами, козачим загонам — всім оборонцям Української Народної Республіки.
Історія Української революції 1917–1921 років сповнена трагічних перипетій. Тривога поета сприймається як неминуча реальність, і багатьом поколінням було не так просто розібратися у складному її перебігу. Адже історію України протягом багатьох десятиліть замовчувано і спотворювано.
Не дивно, що й геніальний твір Тичини «Скорбна мати» протягом кількох десятиліть не друкували. А поет любив його, високо цінував, бо то була поетична оповідь про Матір-Україну в тяжкі роки. У вірші переплітається біблійне й реальне.
Ми — квіти звіробою.
Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою.
Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляньсь хоч Ти, Маріє!
Якщо ім’я Павла Тичини знайоме нам із дитинства, то про композитора, диригента й фольклориста Якова Яциневича, автора великої кількості хорових обробок та духовних хорових творів, відомостей збереглося небагато. Відомо лише, що народився він у Білій Церкві в родині священника, вчився у Київській Софійській духовній школі, згодом у Київській духовній семінарії, співав у митрополичому хорі й у часи навчання отримав посаду помічника регента хору Михайлівського собору, що вважався тоді одним із найкращих хорових колективів Києва, а з 1890-го — регента. На початку 1890-х років познайомився з Миколою Лисенком і вчився в нього.
У часи української держави Яциневич брав активну участь у створенні Української православної автокефальної церкви. Саме тоді, в 1918 році, було вирішено, що церковні піснеспіви УАПЦ варто створювати на основі національних рис українського співу та на основі текстів українською мовою, а не московським різновидом старослов’янської, як це й досі заведено в церквах московського патріархату. Поряд із Кирилом Стеценком і Миколою Леонтовичем Яків Яциневич стає автором однієї з першим українських літургій.
У 1935–1940 роках Яциневич працював у Запоріжжі піаністом-концертмейстером при так званій культурній базі Дніпрогесу. У роки війни працював на посаді керівника Адигейського ансамблю пісні та танцю в Майкопі. Останнім місцем його роботи стала охорона колгоспного саду в далекому Краснодарському краї, де він і помер. Лише 28 липня 2022 року в Україні було увічнено пам’ять композитора — у місті Біла Церква провулок Леваневського другий перейменували на вулицю Якова Яциневича.
За словами художнього керівника й головного диригента заслуженого академічного Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України полковника запасу Дмитра Антонюка, ораторія «Скорботна мати» — особливий за змістом і формою філософський твір, у якому поєднане індивідуальне з загальнонародним, широкий філософський розмах думки з конкретними описами.
Ораторія «Скорбна мати» для хору, оркестру та соло багато років вважалася втраченою, а ім’я українського композитора Якова Яциневича було свідомо вилучено тоталітарною більшовицькою системою з історії культури України з тавром «буржуазний націоналіст», а більшість творів навмисно знищено.
Близько 100 років цей видатний твір чекав на прем’єру, й дуже символічно, що ця довгоочікувана прем’єра відбудеться в часи, коли Україна знову протистоїть російській агресії та в запеклій боротьбі відстоює своє цивілізаційне право на державну незалежність, свободу та ідентичність.
