Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення росії в Україну, цей чоловік був в одній з європейських країн. Він давненько вже там мав непогану роботу. Відразу зателефонував товаришам зі словами: «Збираємось додому…» Польські знайомі, коли дізналися про наміри компанії, чи не в один голос: «Ви що з глузду з’їхали?!» Але українці наступного дня попрямували в Україну.
Коли чоловік добрався до рідного Миколаєва, одразу ж з невеликим наплічником пішов до військкомату.
— Мені сказали збирати речі, поки будуть оформлювати документи. На що я відповів — «Які речі? У мене все необхідне з собою. Записуйте мене, я готовий воювати…»
Він дуже хотів потрапити служити в Маріуполь, де у нього там багато знайомих та друзів. Проте, не склалося. Залишився у Миколаєві. А згодом таки перевівся у морську піхоту. До речі, чоловік у військовій справі мав досвід лише строкової служби.
Спочатку воїну на псевдо «Ліптон» запропонували служити бойовим медиком. Декілька місяців він прослужив на цій посаді. А згодом «Ліптона» призначили командиром трофейної БМП-3. Військовий розповів деякі епізоди з фронтового життя.
— Наш підрозділ отримав наказ штурмувати одну з локацій. Зайняли позиції, а через пів години окупанти почали накривати нас прицільним вогнем. Чесно кажучи, лячно було! Пізніше у супроводі танка зачищали населений пункт — кожну будівлю, кожен підвал, — розповідає військовий.
Військовий каже, що найважчим випробуванням для нього було — втрата найкращого товариша. До речі, «Ліптон» сам не раз був у критичній ситуації…
— Невеликою групою ми висунулись на завдання. Пройшли пів шляху. Погода не тішила, холодно, дощ. Раптом над нами почала кружляти ворожа пташка. Подумалось, ну все — приїхали. Але вона ще певний час за нами спостерігала і зникла. Ми спочатку нічого не зрозуміли. Але вирішили далі не йти і повернулись. Наступного дня підняли свою пташку і скорегували АГС на ворожі позиції… Після побачили танк і тоді одразу зрозуміли, чому нас пропустили. А ввечері вирушила вперед вже група мого товариша. Там і залишився назавжди мій побратим, — з сумом пригадує «Ліптон».
Як сержант «Ліптон» впевнений, що для своїх підлеглих потрібно насамперед бути прикладом у бойовій ситуації, у побуті… Коли у хлопців пригнічений настрій, підтримує та знаходить необхідні слова. «Ліптон» каже, що у очах підлеглих командир, як промінь світла, і якщо він знає, що робити, то хлопці завжди його підтримають.
— Якщо ми йдемо в бій, то ретельно плануємо свої дії, рухаємось дуже обережно, завжди з головою. В українців величезна мотивація. Наші хлопці стійкі воїни. Ми стріляємо не так, як рашисти — по-сомалійськи, морпіхи стріляють прицільно, не важливо з якого озброєння, — додав він.
Також морський піхотинець розповів цікаву історію, як вкотре поповнився їхній парк трофейної техніки. До речі, у «Ліптона» є свій тік-ток канал «Життя бійця», там він висвітлює будні наших воїнів з передової. У одному з таких роликів він розповів, як з 23 на 24 серпня до дня Незалежності воїн з побратимами встановили український прапор між нашими та ворожими позиціями.
Загалом у їхньому підрозділі 8 одиниць трофейної техніки. 7 забрали і одну, з усмішкою каже морпіх, подарували.
— Неподалік місця, де ми встановили наш прапор, стояли дві ворожі БРДМ — одна підбита, інша ціла. Ми відразу кинули на них оком. Звичайно, що забирати їх треба вночі та обережно, бо там 100 відсотків є розтяжки. Тихенько під’їхали, нас прикрили вогнем і ми швиденько поїхали. Коли починаємо давати вогню, рашисти починають тікати, і часто кидають свої машини, — розповів «Ліптон».
