Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Про роль та значущість сержантського складу в Збройних Силах України написано чимало, тому чогось нового про їхню роботу в армійському середовищі не придумаєш. Проте можна приділити особливу увагу окремим персонажам, котрі беруть безпосередню участь у бойових діях, забезпечують всім необхідним підлеглий особовий склад і, паралельно, у «вільний час» навчають новачків. Допомагає їм багаторічна служба в армії, і величезний досвід.
Знайомтеся. Штаб-сержант Павло Кривущенко. Він є головним сержантом механізованого батальйону бригади імені короля Данила. За хоробрість, проявлену під час боїв з російськими окупантами, нагороджений орденом за мужність III ступеня.
— Я з російською армією воюю ще з 2014-го, вже добре вивчив їхню тактику, й скажу, що вони досить передбачувані, — розповідає Павло. — Та найбільше вражає те, що окупанти не роблять жодних висновків зі своїх поразок, пруть на пролом, знаючи, що їх там чекає лише смерть. Проте, перед цим наробляють чимало біди українському мирному населенню…
Павло у війську з 2001 року. Був свідком розвалу нашої армії. Проте вірність присязі та любов до військової справи додавали сил тоді ще молодому розвіднику продовжувати свою кар’єру та передавати досвід новачкам.
— Скажу з власного досвіду: чим більше часу ти приділяєш навчанню підлеглого особового складу, тим краще вони виконуватимуть завдання у реальності. Та найголовніше — це може вберегти їхнє життя, — продовжує штаб-сержант. — Зараз, коли є вільний час, ми якомога більше займаємось на імпровізованому полігоні. Найбільше уваги приділяю стрільбам новачків. Саме так я їх називаю, бо ж це не лише 20-річні юнаки, а й люди, яким далеко за 40 років, але бажання бити московитів у них не менше, аніж в молоді…
Павло Кривущенко російське широкомасштабне вторгнення зустрів безпосередньо на передовій, там у складі свого батальйону стримував ворожий масований наступ. Тоді потрібно було допомагати побратимам обороняти Попасну. Його командир створив кілька штурмових груп, котрі мали діяти на різних ділянках та полювати, так би мовити, на ворожу техніку, котра просувалась шаленими темпами.
— Тоді орки надіялися на кількість своїх сил та засобів. Їхня артилерія в перші дні агресії практично не замовкала. Пригадую розмову росіян, яку перехопила наша розвідка: один з артилеристів просив у командування підвезти більше боєприпасів до гаубиць, бо у них вже майже закінчились, залишилось всього 600 штук! 600 штук, на той час, для нас було чимало, такою кількістю могли просто зрівняти із землею невеличке село. Та ми вистояли і зараз їм все повертаємо в стократ. Але для того, аби мати успіхи на полі бою, потрібно постійно займатися на полігоні.
Навчаючи підлеглих головний сержант батальйону застосовує найрізноманітніші ймовірні ситуації, котрі можуть трапитися з бійцями на передовій. До занять також долучає й військових фахівців, які колись служили в ДШВ, морській піхоті чи спецпризначенні.
— Це вже не смуга перешкод, котра була раніше, у нас все набагато реальніше, — усміхається Павло. — Автоматні постріли лунають у солдатів буквально біля вуха. Більше вогню, диму та вибухів. Лише тоді вони безкомпромісно та безстрашно будуть себе поводити в реальних умовах. Я хочу підготувати універсальних солдатів, аби вони героїчно захищали українську землю, а потім вчили таких же, якими до того були самі.
