У Білгород-Дністровському на Одещині суд виніс вирок місцевому жителю, якого обвинувачували у перешкоджанні діяльності Збройних Сил України під час воєнного стану. Чоловік адміністрував…
Окрім бруду, сміття та мотлоху, російські окупанти лишають у місцях свого тимчасового проживання також численні написи і малюнки на стінах, дверях і меблях.Ці намальовані й видряпані графіті є цікавим свідченням про світогляд загарбників та їхнє ставлення до війни. Погляньмо на написи лишень з одного місця тимчасового проживання окупантів у селі Велика Комишуваха на Харківщині.
Себе російські загарбники називають «відділом з боротьби з укропами» і «псами режиму», які почули поклик (zov) убивати українців («коси укроп»).Війна є для них просто виконання завдання («zaдачу vыполним») без жодної особливої мети, бо «у самурая нет цели, есть только путь».
Спричинені ними самими руйнування окупанти сприймають з відстороненою байдужістю, немов зовнішні спостерігачі, абсолютно непричетні до того, що відбувається. Показовим у цьому плані є зафіксований у графіті діалог про палаючий будинок:
– Сзади нас дом горит.
– Ну горит и горит. Одним больше, одним меньше.
росіяни чудово розуміють, що руйнують українцям життя, але готові палити мирні села з веселою посмішкою лише через те, що вони для них чужі: «Я с улыбкою весёлой буду жечь чужие сёла». Вони цілком свідомі того, що вчиняють воєнні злочини, однак запевняють самих себе, що це нормально вже тому, що їх це розважає: «Это не считается военным преступлением, если тебе было весело».
Так само цинічно ставляться загарбники і до власного життя. Вони вітають один одного в пеклі, називають себе «беконом армійським консервованим» і філософськи розмірковують про те, що доки снаряд летить їм ще не страшно, а коли він уже вибухнув – то вже не страшно.
Особливо ж вражає те, що російські окупанти чітко усвідомлюють, що з війни для них є лише три виходи – загибель, поранення і «статті», себто засудження або російським судом за відмову воювати, дезертирство чи здачу в полон, або ж українським за воєнні злочини.
Однак при цьому загарбники готові до останнього не лише воювати, вбиваючи українців, але й цинічно брехати чи виправдовувати убивства. Так, на звинувачення російських солдат у воєнних злочинах в Україні автори графіті пропонують давати дві відповіді: 1. Цього не було (тобто брехати); 2. Українці це заслужили (тобто виправдовувати). Обидві вони, на їхній погляд, є прийнятними і правильними.
Як бачимо, графіті яскраво свідчать про той морально-етичний глухий кут, у якому опинились російські солдати. Окупанти цілком свідомі того, що беруть участь у несправедливій війні проти українського народу, і бачать перед собою лише три шляхи – смерті, каліцтва або тюрми.
Фото з соцмереж
