Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Коли броньований «Козак» із десантом морпіхів заїхав під час рекогносцирування з посадки в поле, почався щільний обстріл. Танк орків із засідки бив прямим наведенням. Після другого пострілу всі чотири колеса було пробито уламками. Швидкість упала з 50 до 20 км на годину. Але машина продовжувала рух. Зупинятися й покидати БТР було не можна. У голому степу — це смерть. Євген вміло керував діями мобільної групи. Він надавав координати цілей і вказував напрямок пересування важкої броньованої машини. При цьому морпіхи не припиняли вести вогонь зі стрілецької зброї й великокаліберного кулемета. Згодом група вийшла із зони ураження й повернулася на базу. Завдання щодо розвідки розташування вогневих засобів ворога було виконано.
Від солдата строковика — до командира відділення морських піхотинців
Уродженець Одещини старший сержант Євген має за плечима серйозну військову підготовку. Після початку широкомасштабного вторгнення ординців в Україну він втретє повернувся до лав ЗС України. Нині очолює підрозділ морських піхотинців на південному напрямку фронту й бере безпосередню участь у звільненні Херсонщини від російських загарбників.
А починав свій армійський шлях Євген зі строкової служби. З 2009-го по 2010 рік проходив вишкіл у Києві в окремій бригаді охорони Генерального штабу. Потім повернення до цивільного життя та плани на створення власного бізнесу. І коли вже здавалося, що про армійське життя Євген лише згадуватиме й розповідатиме тільки своїм дітям та онукам, війна постукала у вікно його затишної домівки.
У 2015 році після початку російсько-української війни він знов пішов до війська. У складі окремого батальйону морської піхоти брав участь у бойових діях на Маріупольському напрямку. Вже тоді отримав сержантське звання і став виконувати обов’язки командира відділення. Безумовно, перебування на одному з найгарячіших напрямків фронту неабияк вплинуло на командирські якості Євгена. Своїх навичок він набував безпосередньо в бойовій обстановці. Як-то кажуть, вчився на чужих і своїх помилках, але ніколи не перекладав відповідальність за невдачі на інших і не зраджував своїх побратимів.
Коли настав час звільнятися, довго вагався, але у 2017 році зробив свій вибір. Поїхав працювати за кордон, де почав будувати цивільну кар’єру та знаходити нові перспективи для особистого професійного розвитку. Здавалося, що життя набуло нового сенсу й уже ніколи не буде в ньому жахіття війни. Але це тільки здавалося…
Напередодні широкомасштабного вторгнення російських загарбників сестра запросила Євгена до себе на весілля. 16 лютого 2022 року він купив квіток на літак до Одеси. 20 лютого, коли вже їхав в аеропорт, щоб повертатися до роботи, подзвонив керівник і попередив, що він може залишитися вдома до 1 березня. Євген із радістю погодився. 24 лютого чоловік прокинувся вранці під звуки вибухів за вікном і зрозумів, що вже нікуди не поїде…
Перші два місяці він брав активну участь у створенні й підготовці підрозділів територіальної оборони міста. А в травні повернувся до рідного підрозділу морської піхоти. Там був призначений на посаду головного сержанта взводу і з головою поринув у процес бойової підготовки особового складу, організації службової діяльності. Це було дуже доцільно, тому що приходило багато мобілізованих без військового досвіду, які не мали навіть елементарних навичок. Тому доводилося працювати на випередження: виконувати повсякденні завдання і готуватися до більш складних випробувань. Його бойовий досвід став у пригоді. Кожну вільну годину він присвячував заняттям та тренуванню. Коли перебували в обороні, більшість часу приділяв саме особливостям організації оборонних дій. З початком проведення наступальних операцій проводив заняття з практичних дій підрозділу в наступі. І через деякий час зрозумів, що це було немарною справою. Коли почалися активні бойові дії і підрозділ залучався до виконання дуже складних завдань, його підлеглі поводилися впевнено і мужньо. Вони не розгубилися на полі бою і знали, що їм робити в будь-якій ситуації.
Що треба робити сержанту для досягнення визначених цілей у бою
У цьому сенсі в сержанта Євгена є чіткі й перевірені часом правила.
Правило перше: до кожного солдата потрібен свій індивідуальний підхід. Немає двох однакових людей. Не кажучи вже про п’ятьох чи десятьох. Хтось має видатні фізичні здібності, а хтось із легкістю без калькулятора перемножує десятизначні числа. А для когось навпаки — дуже складно орієнтуватися або перебувати в замкнутому просторі. Кожна людина — це особистість зі своїми «тарганами» у голові.
— Тому коли я визначаю завдання підлеглим, то намагаюся роз’яснювати все з огляду на їхній рівень освіченості, підготовки, психологічних і фізичних якостей, — ділиться таємницями сержантської науки Євген. — Хтось сприймає сказане, як-то кажуть, з льоту, а для іншого потрібно повторити двічі чи тричі. Хтось уже вмотивований, а для когось треба знайти додатковий важіль впливу.
Правило друге: обов’язковий аналіз виконання завдань.
Після кожного бойового виходу ми збираємося і підбиваємо підсумки. Причому роблю це не тільки я як командир. Кожний солдат розповідає всім, як він виконав своє завдання і як оцінює свої дії на полі бою. Тобто відверто розповідає не тільки про досягнення, а й про помилки, втрачені можливості й невикористані резерви. Такий підхід дає можливість наступного разу позбутися якихось недоліків, зробити корегування в плануванні і прийнятті рішень, а також націлити на більш ефективну бойову роботу.
Поки ще методи роботи сержанта Євгена повністю виправдовують себе. Морпіхи вдало виконують бойові завдання, знищують ворога і роблять свій гідний внесок у наближення Перемоги над окупантами!
Фото Дмитро Завтонов
