Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
13 листопада український народ вшановує День пам’яті Батурина, згадуючи героїчних оборонців міста та його мешканців, які віддали свої життя за незалежність України 312 років тому.
«А в городі Батурині мужиків да жінок у пень сікли да рубали, Церкви палили, святості да ікони під ноги топтали». Ці слова з народної думи правдиво відображають події, що сталися на початку листопада 1708 року в Батурині. Тоді російський цар петро перший наказав військам князя меншикова спалити столицю українського гетьмана Івана Мазепи. Царські сатрапи не лише знищили місто, а й вирізали понад 15 тисяч його жителів, не пощадивши навіть грудних дітей.
У Івана Мазепи на початку його гетьманства склалися добрі стосунки з російським царем петром першим. Але з часом останній не лише порушив зобов’язання захищати Україну від поляків, а й почав нищити паростки української державності, закладені в Переяславській угоді від 1654 року. Наприкінці жовтня 1708 року він відправив Стародубському полковнику Скоропадському грамоту, у якій, зокрема, писав:
«Москва вже давно має всілякі наміри проти нас, а останнім часом почала відбирати українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас — гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство — прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що Москва вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності…»
На початку листопада 1708 року, у розпал так званої північної війни між росією і Швецією, війська Карла XII рухалися на москву, але звернули в Україну. Тож Мазепа разом з більш як трьома тисячами козаків перейшов на бік шведів, сподіваючись, що вони допоможуть позбутися московітського ярма. Підтримало гетьмана й військо Запорозьке. І за радянських часів, і в сьогоднішній росії Івана Мазепу називали і називають іудою, запроданцем, перевертнем, а російська православна церква досі не зняла нею ж накладену на нього анафему. Сучасні російські провладні історики всіляко «обґрунтовують» тезу про «зрадництво» Івана Степановича, стверджуючи, що він «роками носив за пазухою камінь і за першої ж нагоди завдав петрові удар у спину», запросивши шведів в Україну.
А ось відома російська історикиня Таїрова-Яковлєва так не вважає. У своїй книзі «Мазепа» вона пише: «Карл повернув в Україну, відмовившись від походу на смоленськ і москву, не з доброї волі. Навкруги горіли хліби, міста й села. Ніде не можна було дістати продовольство, почалися масові захворювання на дизентерію, не вистачало фуражу і пороху, артилерія втратила найкращих тяглових коней. Саме ці обставини і змусили Карла повернути на насичену «медом і молоком» Україну. Дізнавшись про це, український гетьман сказав: «Диявол його сюди несе!».
Коли петро перший дізнався, що Іван Степанович «потоваришував» зі скандинавами, то оскаженів. І наказав князю меншикову знищити Батурин — гетьманську столицю. Зі всіма її жителями. Жахливі події увійшли в історію як Батуринська трагедія.
«Уся Україна купається в крові. Меншиков показує жахіття московського варварства», — писали французькі газети про ті події. Нелюдська жорстокість, з якою московські війська вирізали мешканців, розграбували та спалили столицю гетьмана Мазепи лише за бажання бути вільними від московського царя, шокувала всю Європу. Жертвами різанини в Батурині стали близько 15 тисяч людей — московська орда не зглянулася ані над старими, ані над жінками, ані над дітьми.
«Історію легко переписати, але змінити те, що насправді було, неможливо. Без загибелі Батурина важко усвідомити існування російської держави. Проявлені у військовій кампанії 1708 року приклади нечуваного деспотизму, жорстокості — реакція самозбереження російського самодержавства, до якого не були готові ані учасники боротьби за волю України, ані Карл ХІІ», — пише історик Сергій Павленко.
Батуринська трагедія повторюється сьогодні, коли нащадки катів, що знищили тисячі українців у гетьманській столиці, нищать українців сьогоднішніх. Від їхніх «Іскандерів», «Калібрів» теж гинуть тисячі людей, зокрема і немовлята. Як і їхні далекі предки, сьогоднішні московити-виродки під триколором грабують, ґвалтують українок, у тому числі і дітей. Мабуть, мікроби зла, підлості, звіриної жорстокості передаються з покоління в покоління. І ніякі світила від медицини тут не допоможуть. Окрім українських вояків, які сьогодні з автоматом у руках «лікують» кацапських окупантів.
