Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
Новітня історія центральноєвропейських країн показала значення спільної боротьби проти радянсько-російської окупації. Сучасна російсько-українська війна теж про це — народи об’єднуються заради відбиття загрози з боку москви. Під час 2-го Українського центральноєвропейського форуму обговорювалися теми боротьби з російською дезінформацією та роль громадянського суспільства в протистоянні московській експансії.
Коли радянський союз окупував країни Центрально-Східної Європи після Другої світової війни, це означало копіювання досвіду срср — колективізація, репресії, індустріалізація. Проте згодом стало зрозуміло, що народи будуть повставати проти комуністичної тиранії. Спочатку це були угорці в 1956 році, які прагнули вибороти свободу від ярма москви.
Тодішній посол срср в Угорщині Юрій Андропов бачив зі свого вікна в Будапешті повішених комуністів на деревах. Це стало вакциною від демократії та схилило Андропова до єдиного способу вирішення питань — радянська військова інтервенція. Його учень путін має аналогічну логіку щодо України, Грузії та Сирії.
Опір радянській, а тепер російській окупації був би просто неможливим без участі недержавних акторів, тобто громадянського суспільства. Вторгнення держав Варшавського договору до Чехословаччини у 1968 році (операція «Дунай») зустріло рішучий опір громадянського суспільства та засудження в суспільстві на Заході. Мешканці Праги голіруч зупиняли радянські танки, що почали окупацію їхньої країни.
Демократизація 1989-го в Центральній Європі стала можливою завдяки медіа (Радіо Свобода, BBC), які доносили правдиву інформацію про те, що насправді відбувалося за «залізною завісою». Попередній досвід боротьби проти комунізму в Польщі (рух незалежних профспілок «Солідарність») мав результатом «оксамитову революцію», тобто мирну передачу влади.
Розповідаючи про роль недержавних акторів у Центральній Європі, виконавча директорка Українського Інституту Соломія Боршош навела влучну алегорію щодо російського танка.
«Доля російського танка змінюється: якщо у 1956 та 1968 роках на них нападають в Угорщину та Чехословаччину, то довгий 1989-й завершується незалежністю в 1991 році. російський танк здійснює напад на Донбас у 2014 році, але зустрічає опір української армії. У 2022 році доля танка наступна — його просто буде підірвано», — підкреслила Боршош.
На думку Боршош, «громадянське суспільство як таке не є монолітним: незалежні медіа, аналітичні центри, академія, культурні інституції. Нині одним із завдань УІ є робота з темою деколонізації росії. Ми реально відкриті до людей, які готові слухати».
Український Інститут — установа при МЗС України, яка працює над публічною та культурною дипломатією. До основних завдань УІ входять аналіз громадської думки про Україну за кордоном, організація спільних культурних проєктів та заходів.
«У Німеччині та Франції нема систематичної присутності України. Тому ми плануємо відкрити там проєктні офіси», — резюмувала Боршош.
Головний редактор Visegrad Insight Войтех Пшибильський розповів про те, як його видання прогнозує подальший розвиток Центральної Європи. Основні рекомендації, куди рухатися Європі, наступні:
- Реформувати європейські позиції щодо стратегічної автономії;
- Перед створенням загальної армії інвестувати в публічні сектори, які підтримають свободу дій ЄС;
- Бути автономним від росії та Китаю;
- Розширення через узгодження цінностей та інтересів.
Все вищезгадане має одну основу під собою — цінності. А це вже про допомогу, підтримку та солідарність.
Солідарність — це чи не головна риса, що визначає Центральну Європу. І це про прагнення бути вільними та робити все, щоб звільнитися від тиранії та окупації.
Головний редактор журналу New Eastern Europe Адам Рейхардт відзначив, що за умов російсько-української війни досить важливо «подолати історичні поділи та відмінності. У цьому дуже допоможуть міжлюдські контакти».
Волонтери, як значна частина громадянського суспільства України, змінили громадську думку в Центральній Європі про нашу державу. Після 2014 року, а особливо 24 лютого, взаємопідтримка за умов війни стала символом українства. Аналогічні речі ми бачимо і в країнах Центральної Європи, які допомагали українцям, що прагнули виїхати за кордон, рятуючись від російських бомб.
Говорячи про комунікацію, не варто забувати про інформаційний вимір війни, яку веде росія проти України та Заходу. Розповіді про «укронацистів», «розіп’ятих хлопчиків» та «адіннарод» не припиняються від російських пропагандистів. Основна мета зрозуміла — посіяти розбрат серед людей в Європі та створити негативний образ про українців за кордоном.
Завідувач кафедри Східної Європи Інституту Центральної Європи Якуб Ольховський розповів, що дезінформація — це не просто інструмент, який нині використовує росія у своїх цілях. Подібні речі з пропагандою мали місце й раніше в історії.
«Ми живемо в інформаційну епоху. Ми використовуємо інформацію для роботи, боротьби та як ресурс», — зазначив Ольховський.
Хоча російський випадок має свої особливості. Ось що відзначив Ольховський:
- росія побудована на брехні;
- росія використовувала ноу-хау з дезінформації впродовж сторіч за логікою «розділяй і владарюй»;
- російська стратегічна культура полягає в тому, що країна постійно перебуває на війні.
Заступник керівника Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Микола Балабан наголосив, що наразі вкрай важливо розвивати експертизу щодо росії.
«Ми маємо працювати з різними аудиторіями в росії, а також розвивати добре розуміння на Заході щодо того, якою була та є росія. Найбільш головна річ — це те, що політика росії призвела до катастроф. Раніше було розуміння в Європі про росію як певний суперфеномен. І ніхто не називав Івана Ільїна (російський релігійний філософ поч. XX ст. — Ред.) фашистом до Бучі».
І це дійсно складне завдання — змінити вже традиційні уявлення на Заході про росію. Але все можливо — і до України та Центральної Європи вже дослухаються. Хоча це тривалий щоденний процес, і Перемога буде за нами.
2-й Український Центральноєвропейський форум було організовано Радою зовнішньої політики «Українська призма» за сприяння Представництва ЄС в Україні та підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Фото Юлії Стельмах
