Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Навесні авторка матеріалу вже спілкувалася з командиром окремої бригади територіальної оборони міста Харкова полковником Романом Грищенком. За ці пів року щойно сформований підрозділ, який лише на третину становили люди, що мали бойовий досвід, став повноцінним бойовим з’єднанням. Саме ця бригада ТрО тримала оборону на півночі від Харкова, виконувала непритаманні для тероборонівців завдання, а потім брала участь у блискавичній контрнаступальній операції Сил оборони, звільнивши від окупантів значну кількість населених пунктів аж до самого кордону з росією.
Днями наша кореспондентка зустрілася з комбригом. Говорили про події останніх шести місяців…
— Пане Романе, розкажіть, як за ці пів року змінилися настрої людей? На момент формування бригади люди рвалися воювати, а ворог тоді стояв, як кажуть, у воріт. Зараз значна частина Харківської області звільнена. Чи через це кількість охочих служити у вашому підрозділі зменшилася?
— Не зменшилася кількість. Ворог ще на нашій землі, тому люди залишаються вмотивованими. А ми добираємо людей по мірі необхідності, маючи можливість відібрати найкращих із кандидатів.
— Стосовно вашого особового складу — хто вони? Як вони знаходили своє призначення у війську, прийшовши із цивільних професій?
— Основний принцип набору до нашої бригади — це максимальне використання цивільної спеціальності на службі та індивідуальний підхід до морально-ділових якостей окремої людини. Тобто якщо кандидат за освітою тракторист, він зможе керувати танком, робітників ІТ-сфери використовуємо, наприклад, у безпілотній розвідці та РЕБ. А от люди, які захоплюються полюванням і мають непогані навики з оцінки місцевості, пішли до розвідпідрозділів.
— Виходячи з того, що бригаді довелося виконувати непритаманні для ТрО завдання, щось змінилося в підготовці особового складу?
— Якщо коротко, спочатку це були навчання щодо оборонних дій — не дати ворогові прорватися вглиб, а потім вже здобували відповідну кваліфікацію і застосовували на практиці знання та вміння щодо наступальних дій різного характеру.
— Пане Романе, наскільки я пам’ятаю, ви в минулому військовий прокурор. Як цей досвід допоміг у керуванні цілою бригадою, тим більше, що її формування відбувалося в бойових умовах, а значна частина особового складу до весни цього року не мала справи з військом?
— Військовий прокурор має відповідний рівень військової освіти, тому можу сміливо заявити, що знає і всю специфіку військової служби.
— А ваші комбати — хто вони? На момент формування бригади вони мали бойовий досвід? Як саме ви відбирали цих людей на посади?
— Бойовий досвід мали, але не всі, і не з позиції командирів. Я у сфері управління маю великий досвід, тому відразу звертав увагу на те, чи зможе кандидат на посаду комбата керувати, командувати, віддавати накази та контролювати їх виконання тощо…
— Які моменти з оборони Харківщини були найважчі в перші місяці?
— Кожен день був тяжким. Адже на нашому напрямку стояли підрозділи росгвардії, 138-ма, 25-та, 200-та окремі мотострілецькі бригади рф. Це професійні військові, які вчилися вбивати. І так, вони воюють добре — не можна недооцінювати ворога. Але є одне але — ми воюємо краще!
— Чому, на ваш погляд, ми воюємо краще?
— По-перше — це вмотивованість, по-друге, можливо повторюся, але є така приказка, що на двох військовослужбовців окупаційних військ припадає три судимості, на двох українських бійців — три вищі освіти.
— Можете розповісти про участь окремої бригади ТрО міста Харкова в контрнаступальній операції на Харківщині?
— Контрнаступ на Харківщині — це дійсно блискавична операція, спланована аж до хвилини. Що стосується бригади ТрО міста Харкова — ми повинні були зосередити на собі всі зусилля ворога, аби дати змогу іншим підрозділам прорвати оборону противника на інших напрямках. А після цього ми вже пішли в наступ самі — звільнили майже всі населені пункти на півночі області.
— А як поводив себе ворог на той момент?
— На нашому напрямку стояли, зокрема, російські спецпризначенці. Вони билися за кожен метр землі і зазнали великих втрат у тих боях.
— Пане Романе, а можете поділитися найбільш видатними, на ваш погляд, випадками — подвигами ваших підлеглих?
— Таких епізодів багато. Важко виокремлювати якийсь один випадок, оскільки була величезна кількість жертовних вчинків, які в подальшому вирішували перебіг боїв на певній ділянці фронту, але я просто не хочу, згадавши одного, забути про інших. Є комбати, які під час наступу від поранення непритомніли, але відмовлялися від госпіталізації. Був випадок, коли один розвідник залишився прикривати відхід групи, розуміючи, що шансів залишитися живим дуже мало. Але, слава Богу, чіткі дії дали змогу йому і відбитися від ворога, і вийти живим.
— Розкажіть, чи стала росармія постачальником так званого ленд-лізу для вашого підрозділу?
— Росіяни для нас, наголошую, стали основним постачальником «ленд-лізу». Так, як вони, нас ніхто не підсилював. Це і танки, і гармати, і боєприпаси, і стрілецька зброя, і БПЛА. На жаль, ми не змогли забрати із поля бою бойових машин стільки, скільки хотіли — тривали запеклі бої, в результаті яких ми знищили понад 60 одиниць ворожої техніки.
— А як ворог поводить себе зараз?
— Вони не полишили думки захопити Україну — це я вам точно скажу. Вони накопичують сили, щодня відбуваються бойові зіткнення. З їхнього боку це не приносить жодного результату, а ми, зі свого боку, нищимо окупантів. Росія — це країна, яка не шкодує своїх людей, посилаючи на неминучу загибель.
— Як ви вважаєте, чому росіяни продовжують, так би мовити, йти на поводку в керівництва держави — їх мобілізують, а вони, розуміючи, що йдуть на неминучу смерть, підтримують цю «могилізацію»?
— Мабуть, через відсутність мобільних телефонів!
— У сенсі?
— Якби в них були мобільні телефони, вони б масово здавалися в полон — вони знають, на які номери «гарячої лінії» звертатися! Україна подумала навіть про те, як врятувати життя російським солдатам!
— Маючи такого агресивного сусіда, як бачите майбутнє України — як Ізраїлю, коли всі комбатанти, чи як якоїсь із країн НАТО, як Старої Європи, наприклад?
— Ця війна триває вже понад 400 років, а Україна все ще існує і буде існувати. Чого не скажеш про росію — її існування незабаром припиниться, принаймні в тому вигляді, в якому вона існує зараз. А вже виходячи з цього, будемо будувати свій варіант оборони країни.
— І наостанок стандартне запитання — що потрібно Україні, аби пришвидшити перемогу?
— Важке озброєння новітніх зразків, засоби ППО — перш за все, для прикриття цивільних об’єктів.
— Пане Романе, дякую за бесіду!
Фото автора
