Розгорнуті механізовані штурми з довгими колонами техніки відійшли в минуле — натомість основною ударною силою стали безпілотники. Вже за пів…
Давно ми не публікували листівок із фронту. Ще б пак, адже наше військо рухається, витискаючи загарбників з української землі. Тож перестріти вояків так, аби неквапливо поспілкуватися — така удача випадає не часто. Утім, нам таки пощастило не просто зустріти чергових героїв для оповіді. Але й одного вже добре знайомого. Про вояка окремої бригади ТрО зі Львівщини Ярослава із позивним «Князь» ми вже розповідали:
Тоді вояк ділився спогадами про здобуття Україною Незалежності в далекому 1991 році. Самовидцем тих подій він був особисто.
Нині ж оказія трапилася ще цікавіша, адже Ярослав проходить військову службу в бригаді разом зі своїм сином. Щоправда, у різних підрозділах. А тут випала нагода і побачитись, і розповісти українцям власну родинну історію.
Річ у тім, що пан Ярослав — освітянин із багаторічним стажем. І переконаний борець за національну гідність та свідомість. Він брав активну участь у двох сучасних українських революціях: Помаранчевій та Революції Гідності. Його син Андрій — гідний послідовник батька. Ще будучи підлітком підтримував земляків, що їхали до столиці у 2004 році. А під час подій Революції Гідності був на Майдані вже поруч із батьком.
Відповідаючи на запитання журналіста про те, як батько поставився до його рішення іти до війська, молодий українець відповів, що батько його саме так і виховував — у дусі відповідальності за долю нації. Тож, у їхній родині немає таких, що залишилися вдома.
— Я до війни працював інженером. Проєктував соляні кімнати в Україні та за кордоном. Але після 24 лютого слідом за батьком вирушив до війська. Нас хоч і покидала доля трішки по різних підрозділах, але, зрештою, звела разом в одній бригаді, — говорить він. — Тепер уже веселіше, знаючи, що батько поруч.
Хлопець також розповідає, що не мав до війни жодного армійського досвіду, але досить швидко адаптувався у військовому середовищі.
— Нині вже таке відчуття, ніби років десять служу. Хоча перші кілька місяців почував себе ледь не «білою вороною». У хороший колектив потрапив — прийняли, розповіли, навчили, — тішиться молодий вояк.
І батько, і син мають плани на те, що робитимуть після нашої Перемоги. Насамперед хочуть скликати всіх близьких до великого столу, аби відсвяткувати вигнання з України московської нечисті.
— Те, що Перемога наша буде — сумнівів немає, — наголошує пан Ярослав. — Ми вже бачимо зміни в нашому війську. До літа армія накопичувала сили, вчила людей, приймала зброю та техніку. І вже зараз усі ці процеси видно, дякувати Богу.
Його син додає, що втоми серед бійців не відчувається. Бо кожен має в тилу дітей та родину. Кожному є що і є кого захищати. А це мобілізує і надає сил!
Відео Віктора Біщука
