Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
Пам’ятаєте стару повчальну приказку: «Всі професії важливі, всі професії потрібні»? Не дарма ж її придумали. Адже кожен фах, кожна спеціальність сьогодні надважливі у відновленні та розбудові України, а у війську вони ще й особливі, а в багатьох випадках навіть цінні. Про одну з таких нам розповів герой цього матеріалу, такелажник БРЕМ.
Хлопчина імені свого не називає, жартує: «я надто відомий, аби моє ім’я говорили в голос, називайте мене просто «Мажор». То й поцікавився у нього, звідки ж такий позивний.
– Не знаю, причепилось ще, коли пішов до війська за мобілізацією, так повелося. Мабуть, я був тоді добре екіпірований, то й жартома прозвали в підрозділі «мажором». А мені подобається, тим паче, що дістаємо ми з поля боя дуже цікаві та дорогі російські «бляшанки», – кепкує солдат. – Раніше, до війни, я працював на львівській кавофабриці «Галка», а тепер, бачте – змінив абсолютно професію, російські танки і БМП «трофеїмо». Навряд чи я міг колись про таке подумати.
Як і сотні тисяч українських патріотів, наприкінці лютого «Мажор» пішов до ТЦК та написав заяву за власним бажанням вступити до лав Збройних Сил України.
– Як сьогодні пам’ятаю – дали години зо дві, мабуть, на те, аби я зібрав речі, й сказали одразу повертатись, повезуть в «учебку», – пригадує боєць. – Оскільки військової служби та підготовки в мене не було, на полігоні я провів десь тижні два-три. Там мене й розподілили в ремонтно-евакуаціний підрозділ 24-ї окремої механізованої бригади. Треба було дуже швидко все вивчати, так би мовити «ловити на ходу». Потім я у складі підрозділу поїхав на Луганщину – під Попасну.
На цьому напрямку тоді тривали дуже жорстокі та кровопролитні бої. Часу на роздуми не було взагалі й працювати доводилося вдень і вночі.
– Перше, що мене вразило – це різка зміна клімату. У Львові в березні було досить тепло, а на Донбасі дошкуляла вологість і дикий холод, – каже «Мажор». – Дебютне бойове хрещення відбулось саме під Попасною, коли ми евакуйовували техніку з посадки, а по нас працювали ворожі мінометники та артилерія. Чесно, навіть не пам’ятаю, чи було страшно, адже треба було швидко та зібрано виконати завдання. Уже згодом розриви снарядів чи постріли кулеметів стали звичним середовищем для роботи навіть для ремонтників.
Одного разу «Мажор» у складі свого екіпажу БРЕМ під час виконання завдання «затрофеїли» цілісінький російський Т-72. Мабуть, московити при контрнаступі українських військових так накивали п’ятами, що позалишали всю свою техніку з повним боєкомплектом. Її навіть ремонтувати не довелось. Уже за кілька годин панцерник передали бійцям бригади, аби ті його використовували проти колишніх власників.
– Я такелажник. В основному доводиться займатися важкою роботою, демонтовувати громіздкі деталі пошкодженої техніки. Якось, коли ми забирали черговий російський танк, ми демонтували з нього радянський кулемет НСВТ ( Нікітіна-Соколова-Волкова танковий 12,7-мм кулемет. – Авт.) і встановили на нашу евакуаційну машину. Загалом за вісім місяців війни ми евакуювали багато техніки, як власної, так і ворожої. Московитського ж мотлоху натягали за пів сотні. Пригадуються в нашій скарбничці навіть їхні Т-62. Ось такою «аналоговнєтною» технікою вони хочуть завоювати світ, – усміхається ремонтник. – Є також дуже багато орківського транспорту, котрий вже не підлягає ремонту, так наші воїни їх понівечили. У таких випадках ми беремо звідти те, що вціліло і те, що може стати в нагоді при ремонті власних машин.
«Мажор»-такелажник каже, що евакуаційні дії транспорту є досить небезпечні. Не завжди впевнений в тому, що дорога, якою їхатимеш по чергову пошкоджену техніку, є безпечною. Час від часу доводиться навіть відстрілюватись з трофейного кулемета, і хлопці далі продовжують виконувати свою важливу роботу.
Періодично колеги з «Галки» висилають хлопцеві каву. Аби не забув смак та запах рідного дому. Навіть шолом йому купили, бо старий мав уже непридатний стан. Та найголовнішою є моральна підтримка, віра в мужність та героїзм українських захисників: піхотинців, танкістів, розвідників, ремонтників. Усіх, хто боронить Україну ціною власного життя.
