Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
«Окупація ЧР-Ічкерія військами російської федерації триває 8421 день» — такий лічильник можна побачити на сайті інформаційного агентства «Чечен-прес», яке водночас є сайтом уряду Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі.
Чеченська Республіка (з 1993 року — Чеченська Республіка Ічкерія) була проголошена 8 червня 1991 року та існувала як незалежна держава до 20 березня 2000-го, коли під час другої чеченської війни російські війська окупували її територію. Чеченські війни стали трагічним прологом до нинішніх подій в Україні. На долю невеликого народу Північного Кавказу випали всі жахіття «гарячої війни»: килимові авіабомбардування, артобстріли, навіть із використанням касетних бомб, масові руйнування та жертви… Крім того, росія в 1990-ті повністю виграла інформаційну війну проти Ічкерії, через що жодна держава-член ООН не визнала тоді її незалежності.
2000 року чеченці перейшли до партизанської війни, яка з різною інтенсивністю триває досі. А на окупованій території республіки відбувається постійний терор проти цивільного населення, зґвалтування, тортури у фільтраційних таборах, мародерство…
11 червня 2000 року указом путіна головою окупаційної адміністрації Чечні був призначений колаборант ахмат кадиров — батько нинішнього «глави Чечні». А керівництво ЧР-Ічкерії перейшло в підпілля, а згодом змушене було покинути територію республіки. Фактично тотальний спротив чеченців був подавлений не завдяки військовим перемогам росії, а завдяки зраді свого народу кадировими. Тому дії кадирівців і в Чечні, і в Україні є не джихадом («священною війною»), як заявляє їхній лідер, а дорогою в пекло. У середовищі мусульман кадирівців вважають куфром, тобто невірними-відступниками.
У світі досить багато емігрантів-чеченців, які змушені були залишити свою країну після другої чеченської війни. Саме вони сформували в березні 2014 року добровольчий батальйон імені Джохара Дудаєва, який вступив у війну проти росії на боці України. Згодом було сформовано ще один чеченський батальйон — імені Шейха Мансура.
Останній президент Ічкерії Доку Умаров у 2007 році склав повноваження і став першим аміром самопроголошеного Імарату Кавказ. Після цього найвищою посадовою особою Республіки став прем’єр-міністр Ахмед Закаєв.
Рішення українського парламенту стало для чеченського народу справді непересічною подією. Адже є початком відновлення історичної справедливості. Український народ і українська держава сьогодні змушена, слідом за Чечнею, випробувати на собі всі жахіття «русского міра». Нинішнє визнання Ічкерії стало поворотним рішенням, яке спонукає світову спільноту звернути увагу на інші поневолені народи росії, визнати внесок Ічкерії у боротьбі проти росії.
Нині, окрім уряду ЧР-Ічкерії, в екзилі діють Башкирський національний політичний центр, Ерзянський національний з’їзд, Конгрес ойрат-калмицького народу, який наприкінці жовтня проголосив декларацію «Про державну незалежність Республіки Калмикія», та інші організації, що є легітимними органами влади народів, поневолених росією. І їм конче необхідна підтримка України та інших країн, що ведуть боротьбу проти росії. 23 жовтня уряд Татарстану у вигнанні також звернувся до України з клопотанням про визнання незалежності республіки. Безсумнівно, подібні звернення від організацій, які невдовзі стануть перехідними урядами уламків російської федерації, надходитимуть і надалі. Власне, визнання Ічкерії тимчасово окупованою територією вже стало точкою відліку демонтажу рф. Майбутнього в росії більше немає.
