Всі найуспішніші комерційні корпорації будуються на основі дієвого Human Resource Management. Тобто вони орієнтуються на таланти і реальні морально-ділові якості…
19 жовтня євген прігожин, відомий як «повар путіна» і номінальний власник приватної банди найманців, заявив, що починає будувати 200-кілометрову «лінію вагнера» на окупованій рф Луганщині. Навіть мапу розташування майбутніх украплень оприлюднив! Невдовзі у російських соцмережах та пропагандистських інформресурсах з’явилися кадри з об’єктів будівництва цих «фортифікаційних споруд». В українських пабліках на «пейзажі», створені російськими «архітекторами-чмобіками», відреагували з гумором: «Хто „злив“ росіянам плани „Лінії Зігфріда“?» (будувалася Німеччиною у 1916-1917 та 1935-1940 роках на кордоні з Францією).
Порівняйте самі: на фото, розташованому вгорі, ліворуч бачимо фрагмент лінії Зігфріда з протитанкових надовбів, так званих «зубів дракона», встановлених «шахматкою», і на 2/3 укопаних в землю, праворуч — такі собі квазі-надовби, видно що «пірамідки вагнера» не закопані у землю, а просто викладені у дві смуги.
Важко не зауважити візуальну схожість між цими об’єктами, еге ж? Проте, «вагнерівським» інженерам наразі навряд чи вдасться повноцінно відтворити проєкт німецьких фортифікаторів часів Другої Світової — не той рівень підготовки, та й крадуть росіяни забагато.
А взагалі — чи є сенс у наш час будувати фортифікації подібного штибу?
Як «дєди ваєвалі!» з Маннергеймом
…Кажуть саме Вінстон Черчилль якось влучно пожартував — генерали завжди готуються до війни, що минула. Виглядає так, що ця фраза — стовідсотково влучна характеристика не тільки для генералів росармії, а й усього сучасного суспільства рф, яке й досі живе в парадигмі Другої світової («дєди ваєвалі!»).
Глибокоешелоновані фортифікаційні проєкти протяжністю кількасот, а той у тисячу кілометрів, увійшли в обіг воєнних стратегій в період Першої світової війни. На початку ХХ сторіччя вони відіграли цілком актуальну роль, як для свого часу. Однак, без малого через 20-років, під час Другої світової, її інженерні стратегії не допомогли жодній європейській країні здобути вирішальної військової переваги над противником. Нагадаю лиш декілька найбільш відомих фортифікаційних творінь того часу: Лінія Мажино (Франція), Східний вал (Німеччина), Атлантичний вал (Німеччина), Лінія Арпада (Угорщина, Німеччина), Лінія Вольтурна (Італія, Німеччина), Лінія сталіна (срср), Лінія молотова (срср). Так, ці укріплення допомагали стримати наступ противника на певний час, але в умовах мобільних військових дій, існування новітніх зразків артилерії, авіації, бронетехніки, вони найчастіше ставали смертельною пасткою для гарнізонів, які мали їх захищати довгий час.
Крім того, кожна з цих масштабних фортифікаційних споруд висмоктувала шалені кошти із бюджетів країн, які їх зводили. Приміром, Франція вклала у Лінію Мажино більше ніж 3 млрд франків (1$ млрд у цінах 1930 років), а на один лиш Міжрічицький укріпрайон (або Східний вал) німці витратили 10 років роботи й 800 млн рейхсмарок (9€ млрд за нинішніми цінами), за які можна було виробити танків для п’яти дивізій. Проте жодна зі загаданих споруд не виправдала покладених надій — усі вони були досить швидко подолані противником.
-
- Підземне сховище для бійців гарнізону, розташоване на глибині 30 метрів
-
- Східний вал: правильно встановлені «зуби дракона»
-
- Бронековпак ДОТ-у 717, товщина броньованої плити — 0,2 метри
Тепер щодо особливо скрєпоносної для росіян Лінії Манергейма. Тут слід відзначити, що ця лінія оборони була «непереможною», всуціль «з заліза і бетону» спорудою, але — тільки в уяві радянської пропаганди. Ось уже восьмий десяток років у срср та рф культивують думку, що програш радянського мілітарного монстра невеличкій Фінляндії у війні 1940 року, заслуга лише Лінії Маннергейма.
Зацитуємо тут Карла Маннергейма, головнокомандувача ЗС Фінляндії у часи Другої світової війни: «росіяни ще під час війни поширили міф про „лінію Маннергейма“. Стверджували, що наша оборона на Карельському перешийку спиралася на надзвичайно сильний, збудований за останнім словом техніки залізобетонний оборонний вал, котрий можна порівняти з лініями Мажино та Зігфріда, і який жодна армія ніколи не пробивала.
російський прорив був „учинком, котрий не має аналогів усій історії воєн“, як було сказано в одній з офіційних російських заяв. Усе це нісенітниці, а справжнє становище було зовсім інакше. Як уже сказано, лінія оборони дійсно існувала, але вона складалася з нечисленних і поодиноких дотів, які стояли там уже віддавна, та ще зо двох десятків нових, побудованих на мою пропозицію, поміж яких пролягали траншеї — позиції, а ніяк не глибокі. Цю лінію в народі охрестили „лінією Маннергейма“. Її стійкість була результатом стійкості та хоробрості наших солдатів, і в жодному разі не результатом міцності укріплень», (Карл Густав Маннергейм, «мемуари», том 2, стор. 2016-2017).
Ось такою є правда про «лінію Маннергейма».
Щурячі перегони
Чому ж росіяни взялися обтрушувати пил із стародавніх проєктів? У сучасній війні інженерні загородження такого типу не мають критичного значення. Ба більше, конкретно оці «зуби дракона» «лінії вагнера» — мають мало спільного як і з сучасними інженерними настановами зс рф, так і з тією таки «лінією Манергейма».
На фото з супутника (Джерело: СNN) виглядає, що росіяни просто повикладали фрагменти бетонних конструкцій для створення саме цього фото. Адже самі по собі бетонні пірамідки, навіть укладені у гарний візерунок, без належних інженерних споруд (траншей, дотів, відсічних позицій тощо) — насмішка з правил воєнної фортифікації. Ба більше, танкові загородження подібного типу легко знищуються артилерійським вогнем, тому їх обов’язково потрібно маскувати. У цьому ж випадку, як бачимо, про маскування не йдеться, а зовсім навпаки — голоси роспропаганди волають про них із кожної праски.
Тоді питання — навіщо витрачати кошти і ресурси на такі роботи?
Припускаю, що улюблений «кухар путіна» робить це, частково, з метою підняття морального духу серед своїх найманців-мародерів, але головно — задля самопіару.
Зазнаючи поразку за поразкою від ЗСУ, верхівка путінського режиму зараз гарячково шукає шляхів для виправлення ситуації на трьох фронтах: воєнному, внутрішньополітичному і дипломатичному. Тому й вдається до різних екстравагантних ходів: ядерного шантажу, формування зеківських батальйонів, закупівлі дронів-камікадзе у іранської диктатури, енергетичного терору, погрожує брудними бомбами тощо. І «лінія вагнера» — проєкт з цього ряду.
Один із видимих внутрішньополітичних епіцентрів напруги — кулуарне протистояння між пригожиним і шойгу. На тлі очевидності, що монополія путіна на владу вже захиталася, поміж його посіпак розпочалися щурячі перегони наразі за «доступ до тіла», а в перспективі — за «кремлівський трон». А у цьому спорті піар — найшвидший скакун, здатний довезти наїзника до фінішу.
Тому й не має дивувати гучна назва цього, як видно з фото, доволі дешевого проєкту. «Лінія вагнера» — прямолінійна агітка-мессидж для «посконного» путінського електорату. Він і слово «розумне» закордонне містить, і «величие великоросов» лоскоче, і сталінськими часами від нього добряче тхне. Такий собі, пропагандистський коктейль по-російськи.
І пересічним росіянам ця дубова політологія, як то кажуть — «зайшла». Ось уже й місцеві царьки в регіонах почали будувати якісь «лінії» — білгородську, курську, вже й московська, певно, десь на підході. Знаєте, ліпка нашвидкуруч оцих усіх пишно називаних «останніх ліній оборони», дуже нагадує хаотичні дії нацистів в останні місяці існування гітлерівського режиму. Тоді теж чи не кожен тиждень створювалися «останні незламні лінії оборони», аж до Берлінського оборонного району.
То побажаємо росіянам — не зупиняйтесь, калькуйте гітлерівців до останнього!
До останнього пострілу в бункері!
Фото автора та з відкритих джерел
