Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Бойові дії на початку широкомасштабного російського вторгнення були запеклими. З огляду на значну перевагу ворога в живій силі та техніці українським військовим доводилося тимчасово залишати окремі населені пункти. Іноді не було навіть можливості забрати тіла загиблих побратимів після боїв. Так сталося й у селищі Студенок, що на Харківщині.
Навесні українські військові були змушені залишити селище, натомість вулиці заполонили російські окупанти. В місцевій школі вони зробили свій штаб і розселилися по домівках, які покинули мешканці. Загалом у селищі тоді залишилося близько 50 цивільних.
— Шістьох загиблих українських військових окупанти поклали посеред дороги, на одній із вулиць селища, — розповідає місцева вчителька Лідія Олександрівна. — Вони змусили мого чоловіка Олександра їх сфотографувати та заявили, що тіла їм не потрібні.
Наступного дня, коли місцеві зібралися, щоб хлопців поховати — рашисти обнесли їх стрічкою та заявили, що тіла заміновано.
— Мій чоловік звертався до окупаційної адміністрації, щоб тіла перевірили та дали можливість їх поховати, але там відповідали, що це не їхня справа, — розповідає місцева мешканка.
Так тіла пролежали аж до 20 липня, поки росіяни не залишили селище.
— Того дня на моїй вулиці вишикувалася колона з 58 одиниць броньованої техніки (найімовірніше, це були самохідні артилерійські установки), вони зробили кілька десятків пострілів. Після цього всі окупанти зникли. Ми з чоловіком та ще кількома місцевими зібрали рештки тих тіл, що пролежали кілька місяців просто неба, та поховали в лісі, — пригадує ті події Лідія.
Після звільнення селища місцеві розповіли цю історію українським військовим і показали місце поховання. За кілька днів після цього тіла було ексгумовано та вивезено для проведення процедури ідентифікації.
Фото автора
