Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Близько трьох тижнів тому місто Лиман, що на Донеччині, було вдруге звільнено від російської окупації.
Назвати це місто тиловим поки що неможливо – лінія фронту знаходиться усього за 12 кілометрів від населеного пункту та, попри постійні звуки артилерійської канонади, люди все одно кажуть, що відчувають себе у безпеці, бо повернулася Україна.
На кожному кроці пошкоджені або розбиті вщент домівки – здебільшого – це наслідки весняних боїв за Лиман, коли окупанти намагалися вибити звідси ЗСУ. За час окупації, звісно ж, жодної будівлі відновлено не було, зі слів місцевих, росіянам місто було цікаве лише як залізничний вузол.
Через масштабні пошкодження електромережі тут ще немає світла (обіцяють підключити на початку листопада), про газ та водопостачання навіть мова поки не йде, банківський сектор, звісно, також не працює. Невеликі продуктові крамниці вже відновили свою роботу у багатьох районах міста. Ціни поки що захмарні, адже логістика дуже складна. Наразі крамниці працюють від генераторів, а пальне треба везти з інших населених пунктів. Але місцеві мешканці впевнені, що все поступово налагодиться.
Місцевий житель Олександр, 1985 року народження, залишився один у п’ятиповерховому будинку, розповідає, що його домівку було знищено навесні, під час рашистського наступу. Як нагадування у дворі й досі стирчить частина касетного снаряда від РСЗВ «Ураган».
– Коли у місто зайшли буряти, вони одразу почали ходити по вцілілих квартирах, зламувати двері та виносити усе цінне. На першому поверсі, за їхнім твердженням, в одній з квартир мав нібито бути сейф зі зброєю. Як пізніше розповів місцевий поліціянт, 5 його колишніх колег залишилися у місті та здали окупантам усю інформацію про мешканців міста. Буряти не змогли вибити двері, тому залізли через балкон. Коли не знайшли сейф, окупанти почали мене допитувати, куди я його виніс та навіть вибили мені два зуби, – скаржиться Олександр.
Попри відсутність умов для нормального проживання, можливість переїхати в інше місто, знайти собі роботу та розпочати нове життя цей 37-річний чоловік відповідає: «Я тут народився, це моя домівка».
Своєю чергою пані Ольга, яку ми зустріли біля місцевої лікарні, де роздають безоплатні обіди, скаржиться на проблеми з продуктами харчування та неможливістю отримати пенсію. Працівник місцевого відділення Пенсійного фонду України запевнив нас, що найближчим часом цю проблему будуть вирішувати.
Наразі у Лиман поступово починають повертатися місцеві, але здебільшого – забрати вціліле майно у оселях та вивезти його до своїх нових домівок, адже зимувати у зруйнованих будинках практично неможливо.
