Як наголошено на офіційному ресурсі Командування ОЗС НАТО з питань трансформації, Спільний центр аналізу, підготовки та освіти JATEC, а саме так розшифровується ця…
19 жовтня 202 року до н. е. поблизу містечка Зама відбулась вирішальна битва Другої Пунічної війни, яка визначила переможця у тривалому воєнному конфлікті між Римом і Карфагеном. Історія протистояння цих двох держав стала символом непримиренного суперництва і боротьби за повне знищення смертельно небезпечного ворога. Сьогодні, говорячи про агресію російської федерації проти України, вдаються до порівнянь також із тим давнім запеклим римсько-карфагенським протистоянням.
«Карфаген має бути зруйнований», — написав 4 жовтня Секретар РНБО Олексій Данілов у Твіттер, маючи на увазі неминучий крах кремлівського режиму. Він процитував знамениті слова видатного давньоримського державного діяча Марка Порція Катона Старшого, який кожну зі своїх промов завершував закликом знищити державу смертельних ворогів Римської республіки фінікійців. Відтоді вислів Carthago delenda est став крилатим, символізуючи прагнення затято битися до остаточної перемоги та знищення ворога.
Боротьба Рима і Карфагена тривала впродовж трьох Пунічних війн, під час яких Римська республіка щонайменше один раз стояла на межі загибелі. Під час Другої Пунічної війни 211 року до н. е. карфагенський полководець Ганнібал вів свої переможні війська на столицю римської держави. Hannibal ante portas! — «Ганнібал біля воріт!» — звучали на вулицях міста вигуки охоплених панікою містян. Однак, попри все, римляни спромоглися організувати ефективну оборону і зрештою змусили ворога до «жесту доброї волі» — відступу з-під стін столиці. Це стало початком кінця італійської кампанії фінікійців, які виявились неспроможними захопити Вічне місто.
Не вистачало у Ганнібала й сил, щоб утримати інші, вже окуповані міста Італії. Зробити це він міг або лишаючи у них потужні гарнізони, або жорстоко караючи городян за допомогу римлянам. І те, й інше оберталося проти карфагенського воєначальника. Розміщення загонів для охорони безлічі віддалених одне від одного міст розпорошувало і послаблювало його армію, а розправи над городянами не так лякали, як налаштовували місцевих мешканців проти окупантів. Ганнібал був змушений залишити деякі міста без жодного захисту, з інших виводилися гарнізони, причому карфагенські воїни, відступаючи, безсоромно грабували й жорстоко катували городян.
читайте також:
Мине ще кілька років кривавого протистояння, які лише відтермінували неминуче — повне виведення карфагенських військ з Апеннінського півострова. Успішні дії проти загарбників дозволили римлянам перехопити ініціативу й перейти від стримування агресора до наступу і навіть перенести бойові дії на ворожу територію. Здійснити це спромігся римський полководець Публій Корнелій Сципіон, який висадив 25-тисячний десант на північному узбережжі Африки. Склалася парадоксальна ситуація, коли римське військо загрожувало карфагенянам в Африці в момент, коли Ганнібал усе ще лишався в Італії. Утім невдовзі подальші успіхи римлян змусили карфагенян повернути свій експедиційний італійський корпус для оборони власної столиці. Долю Карфагена мала вирішити битва, на яку фінікійці кинули всі наявні у них сили. Відбулась вона 19 жовтня 202 року до н. е. поблизу містечка Зама.
Сили сторін були приблизно рівними. Попри те, що пунійці перевершували римлян кількісно, проте поступалися в кінноті та підготовленості. Під командування Ганнібала було 50 тис. піхотинців, 3 тис. вершників та 80 бойових слонів. Ядром карфагенської піхоти були надійні досвідчені ветерани італійського походу, проте їх було зовсім небагато. Найманці були значно слабшими, а воїни цивільного ополчення Карфагена взагалі становили найменш надійну частину війська. Під командуванням Сципіона було близько 30 тис. піхотинців, з яких 6 тис. привів союзний нумідійський цар Масинісса, і 8 тис. кіннотників, більше ніж половина яких складали нумідійці.
Ганнібал виставив попереду свого війська слонів, за якими розташував першу лінію з допоміжних загонів найманців — галлів, балеарів, лігурів та маврів. У другій лінії пунійського шикування стояли карфагеняни, лівійці та македоняни, надіслані на допомогу Карфагену царем Філіпом V. У третій лінії резерву полководець розмістив випробуваних ветеранів, а фланги прикривала кіннота — карфагенська на правому та нумідійська на лівому.
Сципіон своєю чергою застосував модифіковане шикування легіонів, розташувавши маніпули — тактичні підрозділи легіону — не в шаховому порядку, як це зазвичай робилось, а колонами. Таке шикування створювало широкі проходи, призначені для того, щоб пропустити слонів і закидати їх з двох боків дротиками. На початку битви ці проміжки мали заповнити легкоозброєні так звані веліти — легкоозброєні воїни, завданням яких було відвертати на себе увагу слонів. Після цього вони мали відступити або приєднатися до маніпул у колонах і закидати слонів дротиками. Правий фланг шикування римлян мала прикривати численна нумідійська кіннота під командуванням Масинісси, а лівий — італійські вершники на чолі з Гаєм Лелієм.
Бій почався з атаки бойових слонів. Частину з них римляни злякали ревінням бойових труб і криками. Налякані тварини, утікаючи, розтоптали власну піхоту. Найсильніше постраждали нумідійці й маври, які стояли на лівому фланзі карфагенського війська. Це дозволило Масиніссі атакувати в цьому місці пунійську піхоту і кінноту, змусивши ворогів відступити. Друга частина слонів спочатку пішла на ряди римлян, але під градом дротиків звернула на правий фланг, де Гай Лелій також скористався чисельною перевагою у кінноті й атакував кавалерію пунійців, відкинувши її назад.
Римська та нумідійська кінноти почали обходити шикування карфагенян із флангів, одночасно римляни також перейшли в наступ у центрі, потіснивши перші шеренги ворога. Ветерани Ганнібала чинили римлянам запеклий опір, однак вони не змогли витримати удару з тилу, коли кавалерія Масинісси та Гая Лелія, довершивши розгром ворожої кінноти, повернулася до місця основної битви. Карфагенські воїни здригнулися і почали тікати, утік з невеликим загоном вершників і сам Ганнібал.
* * *
Битва при Замі стала подією, що зламала хребет Карфагенської держави. Не маючи більше можливості чинити опір, пунійський уряд погодився на виконання всіх римських умов. Згідно з ними, Карфаген втрачав усі володіння, за винятком найближчої округи, пунійцям заборонялося мати бойовий флот, протягом 50 років карфагеняни зобов’язувалися виплатити величезну контрибуцію. Колишня могутність Карфагенської колоніальної держави була зламана, щоб ніколи не відродитися знову.
Протилежними були наслідки війни для Рима. Війни з Карфагеном, особливо Друга Пунічна війна, були найважчими й найнебезпечнішими для Римської республіки військовими конфліктами з усіх, які римська держава вела впродовж усієї своєї понад тисячолітньої історії. Вони загрожували Вічному місту не просто важкою поразкою, а повним знищенням. Однак саме перемога над Карфагеном відкрила Риму шлях до перетворення на світову державу, яка протягом наступних століть встановила своє панування у Середземноморському басейні, а відтак і над усією античною Ойкуменою.
