Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Атака пішла не за планом. Доволі швидко прорвавши першу лінію оборони російських загарбників, піхотинці одної з мотопіхотних бригад несподівано опинилися в загрозливій ситуації. З флангу, стрімко виїхавши з посадки, їх атакувала ворожа бронегрупа. У її складі були БМП-2 і два БТР-80 з піхотою на броні. Вони відкрили шквальний вогонь і змусили наших воїнів зупинитися. Треба було терміново допомогти штурмовій групі виконати визначене завдання.
Командир віддав наказ розрахунку зенітної гармати, де заряджаючим був солдат Олександр, зайняти позицію у визначеному місті й вогнем підтримати атакувальні дії наших військовослужбовців. Артилеристи висунулися на вказаний рубіж. Завдяки тому, що зенітка була встановлена на вантажний автомобіль, змогли швидко прибути на місце. Їхня підтримка виявилася дуже своєчасною. Нищівний вогонь 57-міліметровими осколковими снарядами став для ворога неприємною несподіванкою.
— Вони не очікували, що на полі бою з’явиться наша гармата, — згадує подробиці того дня Олександр. — Уже після перших пострілів два БТРи були пошкоджені й не могли рухатися. Ординська піхота почала в паніці розбігатися й ховатися по кущах. Вціліла БМП окупантів відкотилася на безпечнішу відстань і майже не брала участі в бою. Наші піхотинці знов пішли вперед і вже за пів години повністю зайняли населений пункт.
Дуже вдало й майстерно виконував у тому бою свою роботу заряджаючий Олександр. Кожний його рух був доведений до автоматизму. Він чітко виконував усі команди старшого розрахунку й без затримок заряджав гармату. Така впевненість прийшла до нього не відразу. За майже шість місяців перебування на передовій воїн пройшов важкий шлях і набув необхідного досвіду.
25-річний Олександр — звичайний хлопець, уродженець Вінниччини. Він один із тих, хто в перші дні широкомасштабного вторгнення пішов до лав ЗС України. І хоча за плечима в нього була строкова служба, після мобілізації довелося, як-то кажуть, з «нуля» опановувати нову для себе військову спеціальність артилериста. Він потрапив у підрозділ, де на озброєнні був зенітно-артилерійський комплекс С-60, який складався із зенітної автоматичної гармати калібру 57 мм, встановленої на вантажний автомобіль. Протягом нетривалого часу проходив навчання на полігоні й швидко засвоїв практичні навички й уміння застосування цієї гармати в різних бойових умовах.
У травні його було призначено заряджаючим в артилерійський розрахунок, і він у складі свого підрозділу відтоді бере активну участь у бойових діях на південному напрямку фронту.
— Треба було знищити укріплену позицію, з якої працював великокаліберний кулемет. Для виконання завдання відводилося не більше як 5 хвилин. Заїхали в одну з посадок, запустили «пташку», швидко навелися, зарядили гармату й відкрили вогонь. Стріляли навісом із відстані майже шість кілометрів. Зробили вісім пострілів і від тої позиції залишилися лише вирви. Коли поверталися на базу, почули, як по тому місці, звідки ми вели вогонь, почало прилітати. Але ми вже були далеко, — згадує своє перше бойове хрещення Олександр.
Як каже військовий, у сучасних бойових умовах зенітна автоматична гармата, встановлена на вантажівку, дуже ефективна зброя. Завдяки своїй мобільності вона може завдавати ворогу суттєвих втрат і ефективно підтримувати дії піхоти в наступі. А це під час звільнення Херсонщини дуже важливий чинник.
Фото: Дмитро Завтонов
