Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
«Спецоперация» − це «Великая Отечественная 2.0», а українців слід убивати, щоб врятувати їх самих та росію від підступного Заходу. Брошуру з цими та іншими абсурдними тезами схвалило міноборони російської федерації як посібник для призовників та мобілізованих. У ньому рашистські пропагандисти намагаються пояснити причини та мету нападу російської федерації на Україну.
Підготував методичку союз ветеранів Афганістану та так званих спеціальних воєнних операцій на Північному Кавказі. За повідомленнями російських пропагандистських ЗМІ її вже роздають у військкоматах та мобілізаційних центрах бєлгородчини та воронежчини. Книжечка на трохи більше ніж 60 сторінок містить практичні поради щодо ведення бойових дій та виживання на війні, однак найцікавішою у ній є саме спроба пояснення характеру, причин, мети та завдань війни росії проти України.
«спецоперація» − це насправді війна
Починають автори відразу з головного − спростування офіційного кремлівського наративу про спеціальну воєнну операцію проти України. Мобіки мають відразу затямити, що мантри про спецоперацію є не більш ніж інформаційним прикриттям про людське око і спробою обдурити міжнародну спільноту, прикриваючись хибно витлумаченими нормами міжнародного права. То політикам було вигідно назвати напад росії на Україну саме так, однак у реальності це справжня війна з кров’ю, болем і смертю.
Навіть дивно, що поширення серед мобілізованих агітки з таким твердженням дозволило міноборони рф. І річ не в тому, що це пряме визнання брехні вищого військово-політичного керівництва росії не лише міжнародній спільноті та власним громадянам. Підданці путіна давно звикли до того, що їм слід брехати слідом за своїми очільниками. Справа в констатації тотальної поразки початкового задуму широкомасштабного нападу.
По суті з перших рядків автори визнають, що напад на сусідню країну, який планувався як стрімка спецоперація і легка прогулянка регулярної армії, повністю провалився. Війна призвела до багатотисячних втрат солдатів російської загарбницької армії і затягнулася на невизначений термін, тож обіцянки путіна про те, що все буде вирішено силами професійних російських військових, скасовано, а добровольців у потрібній кількості назбирати не вдалося. Тому тепер кожен, кого примусово відправлять на фронт, потрапить в окопи справжньої війни.
війна не абияка, а «Великая Отечественная 2.0»
Щоб пояснити необхідність помирати в чужій країні незрозуміло за що, автори методички вдаються до емоційної аналогії − мобілізований, стверджують вони, потрапить не просто на війну, а на так звану Великую Отечественную 2.0. Чому? Тому що Україну буцімто підтримали країни, які воювали проти срср − Німеччина, Італія, Японія та інші.
Пересмикувань у цьому твердженні пропагандистів відразу кілька. Насамперед очевидною є неспівставність справедливої оборонної війни з агресивною загарбницькою. У 1941−1945 роках срср справді захищався від нападу третього рейху, однак тепер саме російська федерація напала на Україну. То про яку «вітчизняну» війну може йтися для росіян − загарбників та окупантів?
По-друге, проти російських агресорів воюють зовсім не німці, італійці чи японці, а українці, які позбавлені в рашистській пропагандистській конструкції суб’єктності. Різні іноземні держави справді допомагають українському народові відбивати напад російської федерації, але ж б’ють російських загарбників зовсім не вони, а українські воїни.
Зрештою впадає в око спроба пропагандистів приховати, що Україні чи не найбільшою мірою допомагають саме країни, які під час Другої світової війни належали до Антигітлерівської коаліції − Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Франція. Ким же тоді є російська федерація, якщо проти неї об’єдналися найпослідовніші противники нацизму?
Відповідати на це запитання пропагандистам немає потреби, бо методичка розрахована на багаторічних споживачів рашистської пропаганди, які майже не знають історії і неспроможні до критичного мислення. Особливо обурює в цьому плані згадка про Чехію та Польщу − перші жертви агресії німецьких нацистів, яких пропагандисти записали в табір союзників третього рейху.
денацифікація − це знищення українського народу і держави
Читач, який проковтнув уподібнення широкомасштабного нападу рф на Україну до оборонної війни, має легко сприйняти й наступні абсурдні тези методички. Головні з них − заперечення існування української держави й українського народу. Пропагандисти стверджують, що нещодавно 96,7 % українців були росіянами, але за 30 років незалежності зіпсувалися, тому їх треба денацифікувати, тобто силоміць змусити знову стати росіянами. Насправді автори не приховують, що мета війни росії проти України − це геноцид українського народу за національною ознакою, і «рано чи пізно українці стануть росіянами, тому що завжди були росіянами».
З державою ж пропагандисти вчиняють ще простіше, від початку заявляючи, що України не існує, а є лише територія колишньої республіки радянського союзу, підконтрольна США, Великій Британії та Ізраїлю. Громадян цих держав методичка звинувачує у геноциді місцевого населення, яке слід терміново врятувати. Вочевидь таким «порятунком» з їхньої точки зору є саме широкомасштабний напад російської федерації на Україну, вбивство російськими військовими тисяч українців, російські терористичні удари по енергетичних об’єктах та цивільній інфраструктурі українських міст.
Зрештою у своїй схибленій аргументації пропагандисти доходять до твердження, що, напавши на Україну, загарбники захищають росію, яку підступний колективний Захід змусив почати війну проти українців. Що заважало керівництву рф діяти в інтересах власних громадян, не нападаючи на сусідню державу, зрозуміти годі. Так само неможливо уявити, що хтось може піддатися на примітивні пересмикування і повірити примітивній брехні рашистської агітки.
Спроби російських пропагандистів пояснити характер, причини, мету та завдання війни російської федерації проти України виглядають судомними, вимученими і схибленими, однак інших у них немає, і навряд чи вони зможуть їх вигадати. Абсурдність тверджень пропагандистської брошури очевидна, однак якщо росіяни справді вірять у те, про що пише їхня пропаганда, то змусити їх засумніватися зможуть лише катастрофічні втрати і нищівна поразка росії.
