Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
День захисників і захисниць України — державне свято, яке започатковано 14 жовтня 2014 року з назвою «День захисника України». 14 липня 2021 року парламент перейменував його на День захисників і захисниць України. Напередодні цього свята ми поцікавилися у громадян України їхнім ставленням до нього.
− Можливо, буду нескромною, але скажу так, як думаю: День захисника і захисниць України для мене особисто є особливим. Можливо, коли б мені не довелося побувати під «градами» і «смерчами», коли б на моїх очах не гинули молоді хлопці, мене б так не переповнювали емоції. А так…
Сьогодні, коли проти нас ведеться відкрита війна і десятки, сотні тисяч українців і українок зі зброєю в руках боронять рідну землю, віддаючи свої життя, всі притомні українці повинні їх шанувати. Честь і хвала їм, а полеглим — вічна пам’ять і глибока вдячність від нас, живих.
− Є у нашому суспільстві люди, для яких цей день є звичайним днем. Що ж, Бог їм суддя. Але таких дуже мало. Особисто ми з чоловіком Сергієм вважаємо його одним із найвеличніших українських днів. Адже на власні очі бачили, як гинуть від ворожих куль українці, здебільшого молоді люди, захищаючи не лише власні родини, а всю Україну. У нас, як і в більшості наших співвітчизників, є усвідомлення того факту, що Україна не скорилася виключно завдяки Українському війську, всім тим українцям, для яких Україна є не якимось географічним поняттям, а рідною землею.
− У силу віку і стану здоров’я я не воював з московітами. Натомість воював мій син. Ну а я намагався і намагаюся допомагати нашому війську бити клятого ворога, який століттями не дає нам спокійно жити. Тому разом із небайдужими земляками долучився до волонтерського руху на теренах нашого подільського краю.
Як громадянин України, як батько вояка і, врешті решт як чоловік, вважаю День захисника і захисниць України великим державним святом. І тішуся, що останнім часом усе більше українців поділяють мою думку, а керівництво країни гідно вшановує тих, хто зі зброєю в руках відстоює наш суверенітет.
− Це свято насамперед тих, хто, починаючи з весни 2014-го і по сьогодні зі зброєю в руках захищав і продовжує захищати нашу українську землю, це свято в першу чергу тих українців і українок, у яких війна відібрала синів, чоловіків, братів.
Для мене цей день теж є особливим. По-перше, мій син теж воював на сході держави, а по-друге, маю десятки знайомих, які сьогодні там, на війні. Мені далеко за шістдесят, але я ще у 2014-му вирішив, що теж повинен щось робити для своєї країни. Тож разом з такими ж «афганцями», ветеранами військової служби десятки разів побував у наших вояків, доставляючи їм найнеобхідніше. А тоді, у 2014−2015 роках, їм не вистачало найелементарнішого.
14 жовтня зберемось зі своїми армійськими товаришами за святковим столом і піднімемо по чарці за наших хлопців і дівчат, які на фронті, згадаємо тих, кого добре знали і кого сьогодні немає серед нас. Вічна їм пам’ять!..
